Вступ

У господарській практиці сучасної України механізм стратегічного управління знаходиться на стадії становлення. При цьому вітчизняні і міжнародні аналітики вважають, що український ринок вступив в стадію, коли відсутність розробленої стратегії заважає підприємствам на кожному кроці. У командній економіці при розробці своїх планів підприємство отримувало згори інформацію про номенклатуру вироблюваної продукції, постачальників і споживачів, ціни на свою продукцію, багато інших показників і нормативів, які автоматично закладалися в основу розробки планів. Сама планова робота зводилася до пошуку ефективних шляхів виконання завдань в умовах досить прогнозованого зовнішнього середовища.

Тепер підприємство повинне саме визначати і прогнозувати параметри зовнішнього середовища, асортимент продукції і послуг, ціни, постачальників, ринки збуту, а найголовніше -- свої довгострокові цілі і стратегію їх досягнення. Цю частину планової роботи і охоплює розробка стратегічного плану. Миттєві стратегічні рішення, які принесли деяким компаніям успіх на початку 90-х років 20 віків, тепер не працюють, багато нових компаній зникли або, досягнувши певного рівня, перестали рости. Тому як керівники нових компаній, так і директори багатьох колишніх державних підприємств починають розуміти необхідність розробки і стратегії розвитку. Цьому сприяє ідентифікація підприємства як цілісної відособленої системи, формування нових цільових установок і інтересів підприємства і його працівників.