Засоби, які замінюють жири

Для лікування ожиріння використовують різні сполуки, які замінюють жири і мають низьку калорійність або погано всмоктуються із шлунково-кишкового тракту. Смак їх нагадує смак жирів. Одним із таких препаратів є олестра. Це похідна поліестера сукрози, яка містить 6–8 бокових ланцюгів у вигляді жирних кислот і зовсім не всмоктується із кишечника. Олестра знижує всмоктування жиророзчинних вітамінів, холестерину і жовчних кислот. Препарат може стати причиною болів у животі та проносів.

ЗАСОБИ, ЯКІ ЗАМІНЮЮТЬ ВУГЛЕВОДИ

Для зниження калорійності їжі використовують замінники цукру: сахарин і аспартам. Вони за смаком нагадують цукор, але мають низьку калорійність і погано всмоктуються у кишечнику.

Пошуки нових засобів для лікування ожиріння тривають. Виявлення гормона клітин жирової тканини лептину і гормона меланокортину показало, що вони здатні зменшувати апетит. Створення препаратів, подібних до цих гормонів, дозволить більш ефективно лікувати ожиріння. У той самий час установлено, що деякі пептиди (нейропептид Y, ореклін) стимулюють апетит. Сьогодні активно ведуться пошуки їх антагоністів. Установлено, що холецистокінін, який виробляється клітинами травної системи, стимулює насичення, що також дає привід створювати препарати на його основі.

ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ

ЛІКУВАННЯ ОСТЕОПОРОЗУ

І ДИСТРОФІЧНИХ ЗМІН ХРЯЩОВОЇ

ТКАНИНИ

Остеопороз – це група метаболічних захворювань кісток, що характеризується зниженням щільності мінералізації кістки, яка стає більш пористою і тонкою. При цьому знижується стійкість кісток до механічних впливів, що веде до збільшення ризику переломів (хребців, шийки стегна та ін.) і є частою причиною інвалідизації та смерті людей. Ця проблема значно поширена серед молодих і особливо людей середнього і старшого віку.

Відомо, що кісткова тканина постійно оновлюється. У ній працюють остеокласти, які здійснюють резорбцію кістки, та остеобласти, які відповідають за ріст кісткової тканини. Маса кісток досягає максимуму до 30 років, а потім поступово зменшується. До 75 років вона зменшується на 30–50%. Остеопороз розвивається внаслідок порушення динамічної рівноваги між резорбцією кістки та її утворенням. Регулюють цей процес гормони: естрогени, андрогени, гормон росту, паратгормон, кортикостероїди, кальцитонін, а також вітамін Д і його метаболіти, спеціальні протеїни (регулюють активність остеокластів), цитокіни, іони кальцію.

Важливу роль у підтриманні мінералізації кісток відіграють фізичні навантаження і генетичні фактори.

Класифікація препаратів, що застосовують при остеопорозі:

І. Гормональні препарати та їх аналоги.

1. Статеві гормони: естрогени, андрогени.

2. Кальцитоніни.

ІІ. Активні метаболіти вітаміну Д: альфакальцидол, кальцитріол.

ІІІ. Комбінований препарат тваринного походження: осеїн-гідроксіапатит.

IV/ Синтетичні препарати.

1. Бісфосфонати: етидронат, памідронат, алендронат.

2. Фториди: натрію фторид, натрію монофторфосфат.

3. Препарати кальцію: кальцію карбонат, кальцію цитрат.

4. Анаболічні стероїди: ретаболіл, феноболін.

5. Солі стронцію: стронцію ранелат.

Остеопороз частіше спостерігається у людей похилого віку, він зумовлений зниженням продукції статевих гормонів. Частіше остеопороз трапляється у жінок віком 50–55 років і старше. Причиною захворювання є зниження кількості естрогенів у менопаузі, що значно збільшує схильність до переломів кінцівок. Для профілактики остеопорозу призначають естрогени. Курс лікування становить 5–10 років. Естрогени пригнічують функцію остеокластів, у результаті зменшується резорбція кісток. Однак при цьому у жінок підвищується ймовірність розвитку раку молочної залози і матки, тому доцільно застосовувати естрогени у комбінації з гестогенами, що зменшує ризик виникнення новоутворень.

Кальцитонін – гормон, який секретується щитовидною залозою. Він зменшує резорбцію кісток шляхом прямого гальмування активності остеокластів. Препарат також проявляє аналгезивну дію за рахунок прямого впливу на центральну нервову систему. Синтезовані різні препарати кальцитоніну: синтетичний людський кальцитонін, природний свинячий кальцитонін, синтетичний кальцитонін лосося (міакальцик), кальцитонін вугра (елкатонін). Частіше використовують міакальцик. Активність препарату виражається у міжнародних одиницях. Вводять його під шкіру, внутрішньом`язово та інтраназально у вигляді спрею. Препарат за структурою і властивостями близький до кальцитоніну людини. Регулює обмін кальцію, знижує підвищений рівень кальцію у крові завдяки пригніченню резорбції кісток і зменшенню реабсорбції кальцію у ниркових канальцях. Застосовують міакальцик при остеопорозі, зумовленому менопаузою, при сенильному і кортикостероїдному остеопорозах. Препарат доцільно призначати при остеопорозі, що супроводжується болями. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспепсії, гіперемія обличчя, запальні явища на місці введення.

Активні метаболіти вітаміну Д (кальцитріол і альфакальцидол) сприяють всмоктуванню кальцію та фосфатів у кишечнику, підвищують реабсорбцію його у ниркових канальцях, стимулюють вимивання кальцію і фосфатів із кісток у плазму крові. У результаті ефектів вітаміну Д і його метаболітів здійснюється підтримання рівня кальцію і фосфору у крові. При цьому ріст і регенерація кісток забезпечені основним матеріалом для мінералізації. При підвищенні рівня кальцію і фосфору вище фізіологічної норми відбувається гальмування процесів усмоктування їх у кишечнику і реабсорбції у нирках.

Кальцитріол є активним метаболітом вітаміну Д. Його активність зростає під впливом паратгормона. Вважають, що недостатність кальцитріолу є причиною остеопорозу і гіперпаратиреозу при нирковій недостатності. Призначають кальцитріол усередину і внутрішньовенно. Тривалість дії під час приймання всередину становить 3–5 днів. Метаболізується препарат у печінці та виводиться з жовчю у кишечник.

Альфакальцидол діє “м`якше”. Він рідко є причиною гіперкальціємії. Призначають його у капсулах усередину. При передозуванні метаболітів вітаміну Д можуть бути анорексія, блювання, нудота, запори, ступор. При цьому підвищується рівень кальцію у крові. У таких випадках рекомендують високі дози кальцитоніну, петльові діуретики, значну кількість рідини. При гострому передозуванні кальцитріолу рекомендують промивання шлунка.

Осеїн-гідроксіапатит (остеогенон) отримують із кісток тварин. Вважають, що препарат активує остеобласти й інактивує остеокласти. Однак механізм дії препарату точно не з`ясований. Побічних ефектів під час його застосування практично не виникає. Призначають у комбінації з іншими препаратами.

Бісфосфонати (етиндронат, памідронат, алендронат та ін.) зв`язуються з кристалами гідроксіапатиту кісток і зберігаються у кістковій тканині кілька місяців і років. При резорбції кісток відбувається локальний вихід бісфосфонатів, і вони починають діяти на остеокласти, гальмуючи їх активність, що супроводжується зниженням інтенсивності резорбції кісток.

Бісфосфонати погано всмоктуються у шлунково-кишковому тракті (до 10%), подразнюють слизові. Препарати зменшують концентрацію кальцію і фосфору у крові, у зв`язку з чим можуть застосовуватися для усунення небезпечної гіперкальціємії. Вони досить добре переносяться хворими і для лікування та профілактики остеопорозу можуть прийматися курсами від кількох місяців до року і більше. Найбільший інтерес становлять препарати алендронат і памідронат (ІІ покоління), ризедронат та бондронат (ІІІ покоління). Вони відрізняються від І покоління (етидронат) тим, що не пригнічують кальцифікацію кісток і не викликають остеомаляції. Застосовують бісфосфонати не тільки при остеопорозі, але і при хворобі Педжета, гіперкальціємії, гіперпаратиреозі, при ураженні кістковими пухлинами. Побічні ефекти: диспепсії, міалгії, лімфоцитопенії, гіпокальціємія та ін.

Єдиної думки про доцільність застосування фторидів для лікування остеопорозу немає. Однак деякі клініцисти призначають ці препарати, відмічаючи певний позитивний ефект. Фториди стимулюють остеобласти, сприяють їх проліферації. Призначають фториди всередину, біодоступність їх 100%. Значна частина фториду натрію, що всмоктався, потрапляє до кісток, інша частина виводиться із сечею. Курс лікування фторидами триває 4-6 місяців. Препарати мають малу широту терапевтичної дії. При їх застосуванні можуть спостерігатися диспепсії, остеомаляція та інші побічні ефекти.

Є відомості, що фрагмент паратиреоїдного гормона людини (терипаратид) при призначенні з перервами малими дозами стимулює остеобласти і підвищує щільність трабекул кісток. Однак ці дані потребують уточнення.

Препарати кальцію (карбонат, фосфат, лактат та ін.) застосовують часто у комбінації з іншими мінералами, як правило, з метою профілактики. Препарати остеомаг і остеомаг форте містять кальцію карбонат, холекальциферол, магній, мідь, цинк, марганець, бор. Призначають їх усередину. Препарати ліквідують дефіцит в організмі мікро- і макроелементів.

Важливо вживати достатню кількість кальцію з продуктами харчування. Добова потреба дорослої людини у кальції становить 1000 мг (4 склянки молока). При цьому необхідно враховувати, що дієта, бідна на натрій, як правило, також містить мало кальцію. Їжа, багата білками, є причиною ацидозу і вторинної втрати кальцію. Тривалі курси лікування тіазидами супроводжуються збільшенням кількості кальцію у кістках, а петльових діуретиків – зменшенням його кількості.

Анаболічні сткроїди (феноболіл, ретаболіл та ін.) збільшують масу кісток і затримують остеопороз. Однак їх застосування обмежується побічними ефектами, такими, як мускулінізація і підвищення в крові атерогенних ліпопротеїдів.

Дослідження останніх років дозволяють рекомендувати для лікування остеопорозу препарати стронцію (стронцію ранелат), які стимулюють ріст кісткової тканини і пригнічують її резорбцію. Стронцію ранелат призначають всередину. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту і добре переноситься хворими. Із побічних ефектів можливі диспепсичні розлади і головний біль. Однак достатні клінічні спостереження про безпечність солей стронцію відсутні.

ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДИСТРОФІЧНИХ ЗМІН ХРЯЩОВОЇ ТКАНИНИ

(ОСТЕОХОНДРОЗІВ І ОСТЕОАРТРОЗІВ)

Захворювання хрящової тканини досить поширені. Ними страждають не менше 1/3 людей після 50 років, але нерідко ці захворювання виявляються і у значно молодшому віці. Хрящове покриття кісток суглобів і внутрішньосуглобова “змазка” забезпечують рухомість суглобів. Хрящова тканина не має власних судин, і надходження необхідних речовин до неї здійснюється за рахунок дифузії із епіфізів кісток. Порушення кровопостачання останніх призводить до дистрофічних уражень хрящової тканини. Цей процес супроводжується запаленням, болями і порушеннями рухомості у суглобах. При гострих запальних станах у суглобах використовують протизапальні ненаркотичні препарати, а при тяжкому перебігу – глюкокортикоїди. Препарати зменшують біль, покращують рухомість суглобів, однак їх ефект тимчасовий і потребує паралельного призначення препаратів, які стимулюють регенерацію і функції хрящової тканини.

Румалон – екстракт із хрящів і кісткового мозку телят у вигляді розчину для внутрішньом`язового введення. Препарат нерідко називають хондропротектором. Румалон стимулює синтез мукополісахаридів – в`язкої суглобової “змазки” і наповнювача міжклітинного простору. Румалон пригнічує активність ферментів, які розпушуюють тканини, прискорює процеси регенерації хрящів. Призначають його курсами по 20–25 днів кілька разів на рік. Препарат затримує прогресування остеохондрозу (артрозу), сприяє відновленню хрящової тканини. Із побічних реакцій можуть спостерігатись алергічні реакції.

Структум – високомолекулярний мукополісахарид, який бере участь у побудові проміжної речовини хрящової і кісткової тканин, гальмує заміщення її клітин сполучнотканинними компонентами. Призначають препарат у капсулах усередину курсами не менше 3 місяців. Із побічних ефектів можливі алергічні реакції.

Вітаміни С і Е необхідні для регенерації хрящової тканини. Аскорбінова кислота забезпечує включення сірки у мукополісахариди з утворенням хрящової тканини і гіалуронової кислоти, яка є основною проміжною речовиною сполучної тканини і суглобовим мастилом. Крім того, вітамін С необхідний для синтезу оксипроліну проколагену і колагену, бере участь в утворенні каркаса міжклітинної речовини хрящів і осеїну кістки та сприяє заживанню шкірних дефектів. Також мають значення антиоксидантні властивості вітаміну С.

Найбільш сильним антиоксидантом є вітамін Е, тому він вважається одним із обов`язкових компонентів лікування остеохондрозу, оскільки у патогенезі цього захворювання важливу роль відводять агресивному впливу вільних радикалів. Призначають вітамін Е тривалими курсами у високих дозах всередину або внутрішньом`язово у вигляді олійного розчину.

Також у лікуванні остеохондрозу часто використовують судинорозширювальні, подразнювальні та протизапальні засоби. Вони сприяють покращанню кровопостачання хворого суглоба і за рахунок цього покращанню трофіки тканин.

ПЛАЗМОЗАМІННИКИ. РОЗЧИНИ ДЛЯ ПІДТРИМКИ ВОДНО-СОЛЬОВОЇ ТА

КИСЛОТНО-ЛУЖНОЇ РІВНОВАГИ.

ЗАСОБИ ДЛЯ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО

ХАРЧУВАННЯ

Плазмозамінники – це лікарські засоби, які використовують для створення необхідного об`єму циркулюючої крові. Вони повинні мати достатню молекулярну масу для того, щоб не виходити із судинного русла у тканини, не проходити через гематоенцефалічний бар`єр і створювати стабільний осмотичний тиск. Усі плазмозамінники повинні бути нетоксичними і легко виводитися із організму.

Плазма донорської крові є природним плазмозамінником. Вона містить всі компоненти рідкої частини крові людини. Заморожена плазма зберігається до 6 місяців, а суха – кілька років. Використовують плазму донорської крові для ліквідації дефіциту об`єму циркулюючої крові при великих крововтратах, при плазмовтратах, дегідратації, для покращання реологічних властивостей крові й зменшення небезпеки тромбоутворення. Використовують гіпотонічну, гіпертонічну та ізотонічну плазму. Вводять її внутрішньовенно краплинно або струминно. Плазма вводиться лише однойменна за групою крові реципієнта у кількості 0,5–2 л. Із ускладнень можливі алергічні реакції. Оскільки запаси плазми обмежені, то були створені штучні плазмозамінники.

Церулоплазмін ліофілізований для ін`єкцій – це глікопротеїд α-глобулінової фракції сироватки крові, який містить мідь. Препарат стабілізує клітинні мембрани, нормалізує перекисне окиснення ліпідів, стимулює еритропоез, проявляє детоксикуючу дію та ін. Використовують церулоплазмін в онкології, при крововтратах, інтоксикаціях, анеміях, септичних ускладненнях.

Декстрани – це розчини полісахаридів (у ізотонічному розчині хлориду натрію або глюкози), які одержують із культур певних мікроорганізмів. Препарати декстранів позбавлені антигенних властивостей. До цих препаратів відносять поліглюкін (молекулярна маса близько 60000) і реополіглюкін (молекулярна маса близько 35000). Завдяки меншій молекулярній масі реополіглюкін позитивно впливає на реологію крові, суттєво знижує агрегацію тромбоцитів. Реополіглюкін вводять при ішемічному інсульті, інфаркті міокарда, у післяопераційному періоді при загрозі тромбозів, при значній крововтраті, гострому панкреатиті та ін. Залежно від показань кількість декстранів, що вводиться, може досягати 2,5 л. Частіше за все вводять 400–1200 мл. Декстрани частково гідролізуються і виводяться нирками (близько 70% за добу). Застосування декстранів протипоказане при черепно-мозкових травмах з підвищенням внутрішньочерепного тиску, при крововиливах у мозок.

Реоглюман – це суміш 10% розчину декстрану, 5% розчину маніту та 0,9% розчину натрію хлориду. Препарат близький до реополіглюкіну, здатний підвищувати діурез.

Желатиноль – гідролізат харчового желатину з молекулярною масою 20000. Препарат вводять внутрішньовенно краплинно або струминно. Близько 40% желатинолю виводиться із організму. Він підвищує об`єм циркулюючої крові, порушує агрегацію тромбоцитів, зменшує метаболічний ацидоз. Використовують желатиноль при крововтратах, інтоксикаціях, гострих панкреатитах, перитонітах, гепатитах та ін.

Гемодез (полівідон) – розчин низькомолекулярного полівінілпіролідону з молекулярною масою близько 15000. Як розчинник для нього використовується поліелектролітний розчин, що містить катіони натрію, кальцію, магнію, калію, аніони хлору і бікарбонати. Препарат збільшує об`єм циркулюючої крові, покращує реологічні властивості крові, мобілізує у судинне русло інтерстиціальну рідину, збільшує діурез. Гемодез сорбує різні токсини, які циркулюють у крові, і виводить їх через нирки. Показаний препарат при опіковій хворобі, тяжких формах дизентерії, амебіазу та інших ентероколітах, при сепсисі, перитоніті, посттравматичних і післяопераційних інтоксикаціях, тяжких диспепсіях, черепно-мозкових травмах з набряком мозку та ін. Упродовж 4 годин із організму виводиться близько 80% введеного гемодезу. Препарат добре переноситься хворими, іноді може стати причиною зниження артеріального тиску, тахікардії та утруднення дихання. Протипоказаний гемодез при бронхіальній астмі, гострому нефриті, крововиливі у мозок.

Неогемодез – це 6% розчин низькомолекулярного полівінілпіролідону з молекулярною масою 6000-10000 Д. Він є комплексоутворювачем, здатним зв`язувати токсини і виводити їх із сечею. Препарат покращує мікроциркуляцію, постачає тканинам кисень, має метаболічну дію. Під впливом неогемодезу покращується кровопостачання нирок та збільшується діурез. Препарат показаний при різних інтоксикаціях, вводиться він внутрішньовенно краплинно. Із побічних ефектів можливі гіпотонія і алергічні реакції.

Полідез – це 3% розчин низькомолекулярного полівінілового спирту в ізотонічному розчині натрію хлориду. Він підвищує об`єм циркулюючої крові, покращує постачання кисню до тканин і мікроциркуляцію, виявляє дезінтоксикаційний ефект. Застосовується при крововтратах, при хірургічному шоці, при інтоксикаціях, септичних станах. Вводять внутішньовенно краплинно.

Існують також гіпертонічні та ізотонічні розчини крохмалю: рефортан, стабізол, хаєс-стерил, інфукол ГЕК. Вони затримують воду, підвищують об`єм циркулюючої крові, покращують реологічні властивості крові і мікроциркуляцію. Використовують їх при шокових та септичних станах.

Сорбіт – шестиатомний спирт, який вводять внутрішньовенно краплинно або струминно. В організмі він метаболізується, у печінці перетворюється у фруктозу, яка використовується як енергетичний матеріал. Одночасно підвищується вміст в організмі холіну і глікогену. Застосовується при крововтратах, інтоксикаціях, захворюваннях печінки, нирковій недостатності, підвищеному внутрішньочерепному тиску, набряку мозку та легенів.

Розчини солей електролітів призначені для внутрішньовенного введення з метою усунення дегідратації. Дегідратація може бути при діареї, блюванні, після операцій, при опіках, значній крововтраті та ін. При вираженій дегідратації і крововтраті терміново вводять ці розчини для поповнення втрати рідини і покращання реології крові. Як сольові використовують розчини натрію хлориду ізотонічний, Рінгера, Рінгера-Локка, “Ацесоль”, “Дисоль”, “Трисоль”, “Хлосоль”, “Лактосоль”, реполяризувальний розчин. У випадках коли умов для внутрішньовенних вливань на місці немає і немає протипоказань (втрата свідомості, блювання, проникні поранення живота та ін.), показано пероральне введення сольового розчину об`ємом 1–1,5 л. Для вливання розчинів, які не містять калію, протипоказаннями є гіпернатріємія і гіпокаліємія, а для розчинів, збагачених іонами калію, – гіперкаліємія і ниркова недостатність. Наявність у розчинах бікарбонату або лактату натрію (лактосоль) дозволяє зменшити тяжкі пошкодження та інтоксикації, але не усуває порушення кислотно-лужної рівноваги.

Для корекції дефіциту іонів калію у серці, стінці кишечника застосовують аспаркам (панангін) у розчині або драже. Аспаркам показаний при тахіаритміях, у тому числі при інфаркті міокарда, передозуванні серцевих глікозидів, післяопераційному парезі кишечника, паралітичній непрохідності. З цією самою метою призначають реполяризувальну суміш, до складу якої належать також глюкоза та інсулін.

Загальними протипоказаннями для введення розчинів електролітів є серцева недостатність, загроза набряку легенів і мозку, крововилив у мозок, гостра ниркова недостатність.

Часто у відділеннях інтенсивної терапії доводиться мати справу з порушеннями кислотно-лужної рівноваги, перш за все – з метаболічним ацидозом. У нормі рН крові коливається від 7,34 до 7,4. Зниження рН до 7,3–7,25 супроводжується розладом обміну і функцій органів. Розвиваються численні мікротромбози у дрібних судинах, гіпоксія, підвищується проникність судинної стінки, клітини втрачають іони калію, заліза і магнію, порушується енергетичний обмін, виникають розлади функцій центральної нервової системи, серця, нирок, печінки, легенів. Сумісні з життям значення рН коливаються в межах 6,8–7,8. Для компенсації ацидозу використовують буферні речовини, які зв`язують іони водню і потім виводять через нирки (трисамін, трометамол) або утворюють з ними слабодисоціюючі кислоти (натрію гідрокарбонат, натрію лактат). Вводять препарати внутрішньовенно краплинно.

У практиці невідкладної допомоги доводиться також стикатися з явищами метаболічного алкалозу. Він значно гірше піддається лікуванню і виявляє більш пагубний вплив на функції органів і обмін речовин. Алкалоз є причиною гіпокаліємії з порушенням ритму і скоротливої здатності міокарда, підвищенням токсичності серцевих глікозидів, порушенням нервово-м`язової передачі, судом. Для корекції алкалозу використовують розчин амонію хлориду і діакарб. При вираженому алкалозі використовують обережне вливання соляної кислоти на 5% розчині глюкози під контролем рН крові.

До засобів для парентерального харчування відносять розчини вуглеводів, ліпідів і амінокислот, призначені для задоволення поточних енергозатрат організму, відновних процесів у клітинах. Застосовують ці розчини у випадках, коли харчування природним шляхом неможливе.

Ізотонічний (5%) і гіпертонічні (10-40%) розчини глюкози вводять внутрішньовенно. При цьому ізотонічний розчин вводять як плазмозамінник для збільшення об`єму циркулюючої крові. Одночасно глюкоза є поживним матеріалом. При окисненні глюкози утворюється енергія для організму, нормалізується осмотичний тиск крові. Введення гіпертонічних розчинів глюкози використовують при набряках мозку та легенів. При цьому підвищується детоксикаційна функція печінки, покращується скоротлива активність міокарда, розширюються судини, збільшується діурез. Призначають розчини глюкози при гіпоглікеміях, інтоксикаціях різного характеру, дистрофічних процесах у печінці, набряках легенів та мозку, декомпенсації функції серця, при шоці та колапсі. Глюкозу використовують одночасно з різними кровозамінниками і протишоковими сумішами. Розчин глюкози з метиленовим синім застосовують при отруєнні синильною кислотою.

Для внутрішньовенного введення створені ультраемульсії жирів: ліпофундин (інтраліпід), ліпіфізин та ін. Це 10% і 20% ультраемульсії очищеної соєвої і бавовняної олій, у яких як емульгатори використані фосфоліпіди сої або яєчний жовток. Енергетична цінність 1 л 20% ліпофундину повністю задовольняє добову потребу дорослої людини (близько 2000 ккал). Крім того, жирові емульсії забезпечують потребу у незамінних поліненасичених жирних кислотах.

При проведенні парентерального харчування необхідно постачати в організм не тільки незамінні, а й замінні амінокислоти. Для поповнення дефіциту білків існує ряд препаратів: розчини натуральних білків донорської крові (сероальбумін людський); розчини гідролізатів білків донорської і плацентарної крові, крові забитої худоби, білків молока (гідролізин, гідролізат казеїну, амінокровін, фібриносол та ін.); стандартні препарати амінокислот в оптимальних співвідношеннях (інфузамін, поліамін, вамін, амінозол, аміновеноз дитячий та ін.). Добові дози амінокислот коливаються від 1 до 2 л для дорослих. Із ускладнень можуть бути тромбофлебіти, нудота, відчуття жару, почервоніння шкіри. Протипоказані такі препарати при шоці різного генезу, гострих розладах гемодинаміки, гострій і підгострій нирковій і печінковій недостатностях, уремії, ацидозі, гіпокаліємії. Крім того, організму потрібні вітаміни і мікроелементи, для чого вводять ряд полівітамінних комплексів для парентерального харчування, які містять також мікроелементи.

КИСЛОТИ І ЛУГИ. СОЛІ ЛУЖНОЗЕМЕЛЬНИХ

І ЛУЖНИХ МЕТАЛІВ