Препарати лужних і лужноземельних металів

Основні функції препаратів лужних і лужноземельних металів полягають у підтримці іонного складу та осмотичного тиску в організмі.

Натрію хлорид в організмі людини міститься в кількості близько 150 г. За добу людина з їжею вживає 10–15 г хлориду натрію. Майже вся кількість хлориду натрію міститься у крові і тканинній рідині. Концентрація його в крові підтримується на постійному рівні близько 0,9%. Це в основному і забезпечує постійний осмотичний тиск крові. Крім того, натрію хлорид підтримує осмотичний тиск внутрішньо- і позаклітинних рідин, іонний баланс в організмі, забезпечує кислотно-лужну рівновагу. Разом із калієм натрій бере участь у формуванні і проведенні нервового імпульсу, регулює функціональний стан м`язів і серцево-судинної системи. Він забезпечує обмін води в організмі – одна молекула хлориду натрію утримує 400 молекул води. Дефіцит натрію розвивається при підвищеному його виведенні із організму при високому потовиділенні, тяжких проносах і блюванні, поліурії, великих опіках, що супроводжуються значною ексудацією, гіпофункції надниркових залоз, при підвищеному діурезі на фоні сильних діуретиків. Зменшення вмісту натрію хлориду в організмі не супроводжується зниженням концентрації його в крові і зниженням осмотичного тиску, оскільки при цьому вода переходить із крові у тканини. У результаті цього кров загущується, а тканини збагачуються водою. Такий стан супроводжується спазмами гладеньких м`язів, судомами, пригніченням центральної нервової системи, розладами кровообігу. У тяжких випадках можлива смерть.

Підвищення вмісту натрію хлориду може розвиватися при надлишковому надходженні його з їжею, надмірному парентеральному введенні його розчинів, при обмеженні кількості випитої води, при гіпофункції кори надниркових залоз, тривалому застосуванні глюкокортикоїдів. Це супроводжується збільшенням осмотичного тиску крові, що сприяє переходу води із тканин у кров. Розвивається дегідратація тканин. Гіпернатріємія супроводжується збільшенням умісту хлору, що сприяє підвищенню кислотності шлункового соку і є причиною порушення травлення. У той самий час надходження води із тканин у кров сприяє збільшенню об`єму циркулюючої крові і підвищенню артеріального тиску. При введенні в організм надлишкових кількостей кухонної солі вона тимчасово може депонуватися у шкірі й підшкірній клітковині і при нормальній видільній функції нирок швидко виводиться з організму. При порушенні видільної функції нирок натрію хлорид довго затримується у шкірі і підшкірній клітковині, розвиваються набряки.

У медичній практиці натрію хлорид використовують у вигляді ізотонічного (0,85%), гіпотонічного (0,45–0,6%) і гіпертонічного (2–10%) розчинів. Ізотонічний розчин хлориду натрію використовують для збільшення об`єму циркулюючої крові при колапсі, шоці, крововтратах, діареї, блюванні. Ним користуються для промивання ран, очей, слизових оболонок та ін. Гіпертонічні розчини широко застосовують під час лікування гнійних ран. Тампони, змочені гіпертонічним розчином, добре відтягують гній із порожнини рани, оскільки в результаті різниці осмотичних тисків створюється відтік рідини із рани до тампона. Крім того, подразнювальна дія гіпертонічного розчину сприяє збільшенню мікроциркуляції у рані, сприяє росту грануляцій. Зневоднювальна дія гіпертонічного розчину надає йому протимікробної активності. Таким розчином користуються для промивання горла, для клізми при запорах (подразнювальна дія розчину посилює перистальтику товстої кишки), для промивання шлунка при отруєнні сполуками срібла. Гіпотонічні розчини натрію хлориду використовують для приготування розчинів місцевоанестезувальних препаратів з метою зменшення всмоктування їх у кров. Крім того, 0,45% розчин натрію хлориду використовують для внутрішньовенного введення при гіперосмолярній діабетичній комі, а 0,2% розчин призначають всередину для пиття робітникам “гарячих” цехів для профілактики гіпонатріємії.

В організмі дорослої людини міститься 160–250 г калію, причому близько 98% – всередині клітини. Добова потреба у калії становить 2–3 г. Надлишкова кількість калію виводиться із організму з водою. Обмін калію регулюють гормони надниркових залоз, у першу чергу альдостерон. Іони калію відіграють важливу фізіологічну роль. Вони відповідають за осмотичний тиск у тканинах, беруть участь у передачі нервового збудження, поляризації клітинних мембран, скороченні м`язів, у тому числі й міокарда, підтримують автоматизм водіїв серцевого ритму. Під впливом калію збуджується мозковий шар надниркових залоз і виділяється адреналін. Калій бере участь у синтезі АТФ, глікогену, білків. Зниження рівня калію у крові й тканинах спостерігається при діабетичному ацидозі, гіпофункції альдостерону, при діареї, травмах і опіках, стресах, тривалому лікуванні діуретиками та ін. Гіпокаліємія проявляється м`язовою слабістю, зниженням перистальтики кишечника, порушеннями серцевого ритму. При цьому знижується здатність нирок концентрувати сечу. Для боротьби з гіпокаліємією рекомендують дієту, збагачену калієм (картопля, абрикоси, персики, апельсини, капуста, морква та ін.). Крім того, використовують препарати калію для внутрішньовенного введення (калію хлорид), а також для приймання всередину (калію хлорид, таблетки “Аспаркам”, калію ацетат, калію оротат та ін.). При гіперкаліємії (може виникнути за ниркової недостатності і гіпофункції надниркових залоз) з`являється відчуття загальної слабості, оніміння кінцівок, м`язові посмикування, брадикардія, зниження сили серцевих скорочень і порушення провідності. При високих концентраціях калію може зупинитися серце в діастолі. У таких випадках проводять гемодіаліз, вводять глюкозу з інсуліном.

Застосовують препарати калію для лікування і профілактики гіпокаліємії, при аритміях, ішемічній хворобі серця, внутрішньоклітинному ацидозі у поєднанні з позаклітинним алкалозом, при гіпотрофіях.

В організмі людини міститься близько 1400 г кальцію, який в основному розміщений у кістках. Кальцій забезпечує міцність і твердість скелета й емалі зубів. Крім того, він є одним із факторів згортання крові, бере участь у процесах синаптичної передачі імпульсів, у регуляції проникності клітинних мембран, функціонуванні нервової, м`язової і залозистої тканин. Препарати кальцію проявляють протиалергічну і протизапальну властивості. Вони знижують проникність судинної стінки, підвищують резистентність організму до несприятливих факторів, у тому числі й до інфекцій. Обмін кальцію в організмі регулюють гормони щитовидної і паращитовидної залоз, вітамін D. Гормон щитовидної залози кальцитонін пригнічує декальцифікацію кісток. Це призводить до зниження рівня кальцію у крові. Паратгормон стимулює декальцифікацію кісток, підвищує рівень кальцію у крові за рахунок посилення реабсорбції його в канальцях нирок і посилення всмоктування у кишечнику. Вітамін D посилює надходження кальцію у кров із шлунково-кишкового тракту і нирок, а також контролює процес мінералізації кісток.

При зниженні рівня кальцію у крові спостерігаються підвищена збудливість нервової і м`язової систем, можливі тетанічні судоми у дорослих і спазмофілія у дітей, коматозний стан зі смертю пацієнта.

При підвищенні вмісту кальцію у крові розвиваються блювання, втрата свідомості, поліурія, гіпотонія м`язів, можлива кома.

У медичній практиці використовують глюконат, хлорид, гліцерофосфат і лактат кальцію. Вони показані при алергічних захворюваннях, кровотечах, при гіпофункції паращитовидних залоз, отруєнні щавлевою кислотою і солями магнію, фторидами, для лікування рахіту й остеопорозу, переломів та ін.

В організмі дорослої людини міститься близько 20 г магнію. Магній є компонентом ряду ферментних систем, які беруть участь у вуглеводному і фосфатному обмінах. При прийманні всередину солей магнію концентрація його в крові не змінюється, оскільки магній повільно і слабо всмоктується із кишечника і швидко із організму нирками. При ураженні нирок солі магнію можуть затримуватися в організмі. Оскільки магній повільно всмоктується, він тривалий час зберігається у просвіті кишечника і підвищує тут осмотичний тиск. Цей ефект дозволяє використовувати магній як сольовий проносний засіб. Крім того, солі магнію виявляють жовчогінну дію. При парентеральному введенні солі магнію виявляють пригнічувальний вплив на центральну нервову систему, а у високих дозах – наркотичний вплив. Для наркозу солі магнію не використовують через малу наркотичну широту дії. Певні дози препаратів магнію використовують для лікування еклампсії вагітних, правця та інших судомних захворювань.

Магнію сульфат має спазмолітичні властивості, тому його використовують для усунення спазмів кишечника. При гіпертонії препарат виявляє заспокійливу і пряму спазмолітичну дії на гладенькі м`язи судин. Препарати магнію мають гангліоблокувальний і курареподібний ефекти. При підвищенні дози спостерігається пригнічення дихального і судинорухового центрів. Для усунення цього явища вводять внутрішньовенно 10 мл 10% розчину кальцію хлориду.

При гіпомагніємії розвиваються тетанія, трофічні виразки на шкірі, погіршення травлення, порушення загального росту організму.

У медичній практиці застосовують як препарати сульфат, тіосульфат, аскорбінат, карбонат і окис магнію. Препарати магнію показані при отруєннях ртуттю (утворюють нерозчинні сполуки ртуті), їм притаманні протиаритмічні властивості (при отруєнні серцевими глікозидами і при гіпокаліємії), здатні відновлювати активність Na,K-залеж-ної АТФази. Антагоністами іонів магнію є іони кальцію і барію.

308