Антиоксиданти

У патогенезі атеросклерозу важливу роль відіграють процеси перекисного окиснення. Ефіри холестерину і тригліцериди перш ніж відкластися у стінках судин, обов`язково зазнають окиснення під дією агресивних вільних кисневих радикалів. Процес окиснення активно відбувається щодо тих ліпопротеїдів, які мають дефіцит фізіологічних антиоксидантів – вітамінів Е, А і бета-каротину. Процес окиснення гальмують також вітаміни С, В₆, мікродози селену, рослинні флавоноїди.

Препарати цієї групи поділяють на антиоксиданти прямої дії та антиоксиданти непрямої дії.

До антиоксидантів прямої дії відносять токоферол, поліфеноли, кислоту аскорбінову, «Аевіт», церулоплазмін, супер-оксиддисмутазу. Вони пригнічують утворення вільних радикалів або поповнюють ендогенну антиоксидантну систему. Ангіопротекторна дія їх як гіполіпідемічних препаратів зумовлена впливом на перекисні, ліпідемічні та тромбогенні механізми атерогенезу. В результаті гальмування пероксидного окиснення ліпопротеїнів плазми крові. Ліпідів і фосфоліпідів ендотелію артеріальної стінки препарати захищають судини від пошкодження. Крім того, прямі антиоксиданти знижують синтез і прискорюють катаболізм холестерину, пригнічують утворення тромбоксану А₂. Таким чином, препарати попереджують деструктивні зміни в судинах, інфільтрацію їх ліпідами, фіброз і кальциноз судин.

До непрямих антиоксидантів відносять кислоту глутамінову, мітіонін, цистеїн, предуктал, емоксипін, дибунол, натрію селеніт та ін. Препарати сприяють підвищенню рівня глутатіону, який відновлює оксидні форми тканинних антиоксидантів або активність пероксидаз, що інактивують пероксиди і гідропероксиди. Антисклеротичний ефект препаратів зумовлений участю у біосинтезі фосфоліпідів і окисненні жирних кислот у печінці. Лікування антиоксидантами рекомендується проводити протягом 2–3 місяців у зимово-весняний період, коли знижене надходження біоантиоксидантів з їжею.

Окреме місце у лікуванні атеросклерозу займає синтетичний антиоксидант пробукол (лорелко). Препарат гальмує перекисне окиснення ліпідів і їх носіїв, зменшує захоплення ЛПНЩ клітинами інтими судин, сприяючи, тим самим, зниженню в них холестерину. Під дією пробуколу в плазмі крові зменшується вміст ЛПНЩ. Захоплення носіїв холестерину печінкою має нерецепторну природу, і тому пробукол активний при виражених генетичних порушеннях ліпідного обміну, коли статини неефективні. Пробукол добре переноситься хворими. Призначають його всередину по 0,5 г двічі на день під час їди. При ІІ типі гіперліпопротеїнемії лікувальний ефект розвивається через 1–3 місяці. Із побічних ефектів можуть бути нудота, втрата апетиту, болі у животі, пронос. Зрідка спостерігаються порушення ритму серця, зумовлені уповільненням проведення імпульсів у міокарді, діарея, вздуття живота, метеоризм, нудота, болі в животі. Препарат комбінують з іншими гіполіпідемічними засобами.

ЗАСОБИ, ЩО ЗМЕНШУЮТЬ РІВЕНЬ

ТРИГЛІЦЕРИДІВ (ЛПДНЩ) У КРОВІ

Похідні фіброєвої кислоти

Клофібрат упроваджений у практику більше 30 років тому і використовується як гіполіпідемічний засіб до нашого часу. В організмі він швидко перетворюється у парахлорфеноксіізомасляну кислоту, яка і проявляє антиатеросклеротичну активність. Ефект з`являється через 2–5 днів від початку приймання і досягає максимуму через кілька тижнів або місяців. Механізм дії клофібрату та інших похідних фіброєвої кислоти пов`язаний з підвищенням активності ліпопротеїнліпази у капілярах. У результаті зростає катаболізм тригліцеридів і ЛПДНЩ. При цьому рівень тригліцеридів у крові знижується на 40–50%. Паралельно у крові зростає кількість антиатерогенних ЛПВЩ. У результаті розкладання у печінці ЛПДНЩ у гепатоцитах зростає вміст холестерину і тригліцеридів, посилюється використання холестерину для синтезу жовчних кислот і виділення їх із жовчю. Цей ефект має негативний бік: підвищується ймовірність утворення жовчних каменів.

Із побічних ефектів під час застосування клофібрату можуть спостерігатися диспепсії, сонливість, шкірні висипання, лейкопенії, аритмії, зниження лібідо, судинні порушення, болі у м`язах, рабдоміоліз («розплавлення» м`язів), м`язова слабкість, гепатотоксичність, ризик розвитку жовчнокам’яної хвороби, алопеція і канцерогенез (пухлини товстої кишки і шийки жовчного пузиря). . З метою зменшення побічних ефектів бути синтезовані нові похідні фіброєвої кислоти: безафібрат (ІІ покоління), фенофібрат, гемфіброзил (ІІІ покоління). Препарати виявляють таку саму або вищу антиатеросклеротичну активність, як клофібрат, і більшу тривалість дії (фенофібрат діє впродовж 24 годин). При спадкових гіперліпідеміях фібрати малоефективні або неефективні.

Фібрати показані для лікування гіперліпідемій ІІ та ІІІ типів, особливо у хворих з надлишковою вагою і цукровим діабетом; для лікування гіперліпідемій IV та V типів (частіше у людей середнього віку з високим ризиком розвитку панкреатиту); для зниження ризику розвитку ішемічної хвороби серця. Необхідно пам`ятати, що якщо впродовж 3 місяців рівень тригліцеридів не знизився, лікування фібратами слід припинити.

ЗАСОБИ, ЩО ЗМЕНШУЮТЬ РІВЕНЬ

ХОЛЕСТЕРИНУ (ЛПНЩ) І ТРИГЛІЦЕРИДІВ (ЛПДНЩ) У КРОВІ

Препарати нікотинової кислоти

Нікотинова кислота та її похідні ефективні при всіх типах гіперліпідемій (знижують у крові рівень ЛПДНЩ, ЛПНЩ, ЛППЩ). Загальний вміст тригліцеридів у крові зменшується на 20–30%. Багато хто з клініцистів вважає поєднання нікотинової кислоти з дієтою одним із найоптимальніших засобів початкової монотерапії атеросклерозу. Це – найдешевший гіполіпідемічний засіб, який добре поєднується з іншими препаратами. Нікотинова кислота блокує ліполіз у жировій тканині, зменшує синтез у печінці ЛПДНЩ, ЛПНЩ, тригліцеридів, холестерину, підвищує активність ліпопротеїнліпази. При тривалому застосуванні нікотинової кислоти зростає кількість ЛПВЩ, посилюється захоплення холестерину із тканин і перенесення його у печінку для утворення жовчних кислот. Нікотинова кислота ефективна при гіперліпідеміях ІІ–V типів. Застосовують препарат дозами, які приблизно у 100 разів вищі від доз, як для вітамінного засобу. Препарат добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, частково метаболізується і виводиться з сечею. Терапія нікотиновою кислотою може стати причиною гіперемії шкіри, свербежу, відчуття жару, висипань. Ці ефекти зумовлені вивільненням із стінок дрібних судин простагландинів, їх можна зменшити за рахунок приймання невеликих доз аспірину (0,125–0,25г). Також можливі такі побічні реакції, як диспепсія, виразка шлунка, дисфункція печінки, гіперглікемія та ін. Нікотинова кислота помірно гальмує агрегацію тромбоцитів і активує фібриноліз. З метою зменшення побічних ефектів нікотинової кислоти був синтезований препарат аципімокс. Він краще переноситься хворими, однак широкого застосування не набув.