Розриви промежини

Розриви промежини є серйозною травмою для жінки. При невдалому зіставленні тканин порушується опорна функція тазового дна, що сприяє розвитку генітального пролапсу. Розриви промежини трапляються в середньому в 7% пологів.

Класифікація.

І. За патогенетичними ознаками:

• вимушені, що трапляються під час акушерських операцій, неправильної техніки «захисту» промежини;

• мимовільні (спонтанні), які виникають без зовнішнього впливу.

ІІ. За клінічними ознаками:

• загроза розриву;

• завершений розрив.

ІІІ. За ступенем тяжкості:

1. Розрив 1-го ступеня – розрив задньої спайки та стінки піхви, невеликої ділянки шкіри промежини (не більше 2см), не ушкоджується м’язовий шар промежини.

2. Розрив 2-го ступеня - ушкодження шкіри та м’язів промежини (centrum tendineum perinei, musculus bulbocavernosus, musculus superficialis et profundus), стінки піхви.

3. Розрив 3-го ступеня неповний – крім розривів шкіри та м’язів промежини відбувається розрив зовнішнього сфінктера прямої кишки (musculus sphincter ani externus).

Розрив 3-го ступеня повний – крім розривів шкіри, м’язів промежини,

зовнішнього сфінктера прямої кишки відбувається розрив передньої

стінки прямої кишки.

За класифікацією МКХ-10 розрив «3-го ступеня повний» класифікується як розрив 4-го ступеня.

Окремо вирізняють центральний розрив промежини (ruptura perinea centralis) – несправжній (artificialis) хід між задньою спайкою і зовнішнім сфінктером прямої кишки, через який відбуваються пологи.

Діагностика.

Діагностуються розриви промежини під час огляду пологових шляхів.

Діагностичні критерії загрози розриву промежини:

• синюшність шкіри промежини;

• набряк та своєрідний блиск промежини з наступною блідістю шкіри.

Критерії розриву промежини:

• дефект тканин;

• ранова поверхня;

• кровотеча із рани.

Лікування.

Розрив промежини зашивають після народження дитини, відходження посліду й огляду пологових шляхів згідно із загальними правилами хірургії:

• застосування місцевої анестезії при ушиванні розривів 1-2 ступеня, загальної анестезії – при ушиванні розривів 3 ступеня;

• висікання розмізчених тканин;

• поетапне ушивання спочатку тканин піхви, потім тканин промежини при розривах 2 ступеня;

• накладання першого шва на 0,5см вище верхнього кута рани;

• прошивання дна рани;

• зіставлення однорідних тканин.

Особливості накладання швів при неповному розриві промежини 3-го ступеня:

• поетапне ушивання спочатку тканин піхви, потім відновлення цілості сфінктера, в кінці ушивання тканин промежини.

Особливості накладання швів при повному розриві промежини 3-го ступеня (4-го ступеня по МКХ-10):

• накладання швів на м’язово-підслизовий шар прямої кишки (вузлуватими швами, занурюючи їх в просвіт кишки), потім ушивання сфінктера прямої кишки вузлуватими швами;

• накладання безперервного шва на задню стінку піхви;

• накладання швів на м’язи тазового дна (ніжки леваторів ушивають окремими швами);

• ушивання шкіри промежини.

Особливості догляду після ушивання травм промежини:

• обробка швів промежини 3 рази на добу та після кожного акту сечовипускання та дефекації;

• застосування для обробки швів розчину калію перманганату або 1% розчину брильянтової зелені;

• ультрафіолетове опромінення рани.

Профілактика розривів промежини включає кваліфіковане ведення вагітності та пологів, своєчасну епізіотомію за згодою роділлі у разі наявності клінічних ознак загрози розриву промежини, а також при акушерських операціях (вакуум екстракції плода, накладання акушерських щипців тощо).