5.2. Статевий цикл людини та статева поведінка

Менструальний цикл — це сукупність морфологічних і фізіологічних змін в організмі жінки від однієї менструації до наступної. Менархе (перша менструація) виявляється у період статевого дозрівання, переважно у віці 12-14 років, інколи значно раніше (у 9-10 років) або пізніше (15-16 років). Незалежно від національності, середня тривалість менструального циклу (від першого дня попередньої до першого дня наступної менструації) складає у 75% випадків 28 діб, що відповідає одному місяцеві за місячним календарем.

Після 45 років життя порушується регулярність менструальних циклів, а потім вони зовсім зникають, тобто починається менопауза.

Регуляція менструального циклу здійснюється гіпоталамусом, гіпофізом і яєчниками. Генератором менструального циклу є яєчники, тому їх часто називають "таймером" — "біологічним годинником" циклу.

Під час менструального циклу процеси відбуваються у яєчнику (оваріальний цикл, що має фолікулярну та лютеальну фази) та у матці (маточний цикл, що поділяється на менструальну, проліферативну та секреторну фази).

Оваріальний цикл (зміни у яєчнику).

Фолікулярна фаза. Під впливом фолікулостимулюючого гормону починають розвиватися кілька (до 15) первинних фолікулів, які містять овоцити першого порядку. Домінувати один фолікул із поміж них починає з 7-го дня менструального циклу, решта фолікулів дегенерують(явище атрезії). У домінуючому фолікулі, діаметр якого досягає 20-28 мм, розмножуються фолікулярні клітини, які завдяки впливу лютеїнізуючого гормону синтезують естрогени (їх у фолікулярній рідині у 13000 разів більше, ніж у крові). Значне зростання кількості естрогенів забезпечує гіперплазію слизової оболонки матки, підвищення рН верхньої частини піхви, розширення каналу шийки матки, розрідження її слизу.

Збільшення естрогенів у крові є передумовою овуляції, крім того, вони протягом з 4 до 11 днів циклу зумовлюють зменшення рівня фолікулостимулюючого гормону, але не впливають на кількість лютеїнізуючого. Максимального значення рівень естрогенів у крові досягає за три доби перед овуляцією, саме в цей час вони стимулюють синтез обох гонадотропних гормонів гіпофіза. Цей позитивний зв'язок між синтезом естрогенів і лютеїнізуючого гормону є характерним лише в передо-вуляційний період (Е. Knobil,1972).

Лютеїнова фаза. У зрілому фолікулі, який ще називають граафовим міхурцем, відбувається перше поділення мейозу, завдяки йому з овоциту першого порядку виникає овоцит другого порядку. Після розриву стінки фолікула (овуляції, яка відбувається переважно на 14 день циклу) овоцит, оточений шаром клітин, потрапляє до маточної труби у черевній порожнині. В цей час він містить гаплоїдний набір хромосом (22 соматичні і 1 статеву, але кожна має по 2 молекули ДНК). Утворення власне зрілої яйцеклітини відбудеться лише тоді, коли овоцит завершить другий мейотичний поділ, а саме під час проникнення до нього спермія. Після цього чоловіча та жіноча гамети (від gamete — дружина та gametes — чоловік) зливаються та утворюється зигота (від zigotos — з'єднаний разом).

Після овуляції рівень лютеїнізуючого гормону знижується, а на місці розірваного фолікула під впливом пролактину формується жовте тіло. Воно, аналогічно домінуючому фолікулу, стає головною структурою яєчника, гальмує ріст і розвиток інших фолікулів, виробляє переважно прогестерон, а не естрогени. Прогестерон гальмує синтез гонадотропінів та підтримує стан готовності слизової оболонки матки до перебігу вагітності. Найбільш сприятливі умови для прийому маткою зиготи створюються на 7 добу після овуляції. Якщо запліднення не відбулось, то овоцит другого порядку гине у яйцепроводі, жовте тіло ще зберігається 10-14 днів, але зменшується і натомість залишається невеликий рубець. Зменшення синтезу прогестерону за принципом зворотного зв'язку викликає більше утворення фолікулости-мулюючого гормону, тому розпочинається новий цикл, а закінчується лютеїнова фаза менструацією.

Якщо ж зигота виникла і закріпилась у матці, тобто при вагітності, жовте тіло продовжує рости, досягає у діаметрі 2-3 см. Підтримується функціонування жовтого тіла завдяки хоріонічному гормону, який синтезується плацентою, а за своєю активністю схожий на лютеїнізуючий гормон.

Вплив прогестерону на центр терморегуляції зумовлює циклічні коливання внутрішньої температури тіла жінок. Так, протягом лютеїнової фази температура на 0,6-0,8°С вища, ніж під час фолікулярної, зростання починається через 1-2 доби після овуляції, коли утворюється жовте тіло, клітини якого синтезують прогестерон.

Маточний цикл (зміни у матці).

Менструальна фаза. Відбувається через зниження рівня гормонів яєчника (естрогенів та прогестерону), тому спостерігається звуження судин, погіршення кровозабезпечення слизової оболонки матки, її епітеліальний шар гине, залишаючись без поживних речовин. Потім судини розширюються, крові надходить більше, і разом із нею видаляються загиблі клітини назовні завдяки посиленню інтенсивності скорочення м'язів матки.

Проліферативна фаза. За часом співпадає з фолікулярною фазою оваріального циклу, тому що пов'язана із впливом естрогенів. Проходить інтенсивне розмноження клітин слизової оболонки, яка значно потовщується, утворюється кислий секрет із рН=4,5-5.

Секреторна фаза. За часом співпадає з лютеальною фазою оваріального циклу. За впливу прогестерону розростаються та утворюють багато слизу трубчаті залози слизової оболонки матки.

Менструація триває 3-5 днів, вона фактично завершує жіночий статевий цикл, проте традиційно з неї цикл починають.

Статева поведінка — це комплекс складних фізіологічних, психологічних та поведінкових реакцій, пов'язаних із статевою функцією. В його прояві беруть участь майже всі системи органів людини. Статевий акт є елементом статевого циклу — це власне злягання (коїтус), це дует двох рівноправних людей, поєднаних любов'ю. Протягом багатьох століть у європейській і християнській цивілізації закріпилось надумане уявлення, що статевий цикл — це лише введення статевого члена у піхву та пов'язані з цим дії. Насправді це не так. Для закоханих людей сексуальним є все, що поєднує їх, а саме перебувати разом, спати, відпочивати, читати, відвідувати заклади культури тощо.

3. Фрейд вважав сексуальні відносини головним фактором мотивації всіх аспектів поведінки людини. Одним із найважливіших досягнень 3. Фрейда є створення теорії психосексуального розвитку людини. Він вважав, що основна причина всіх неврозів — це порушення психологічного характеру, які базуються на сексуальних відносинах, тому для їх лікування створив метод психоаналізу.

У сексуальному житті людини важливу роль відіграють ерогенні зони — ділянки шкіри і слизових оболонок, подразнення яких викликає статеве збудження або підсилює його. Вони поділяються на генітальні, пов'язані зі статевими органами, і екстрагенітальні (слизова ротової порожнини, губи, язик, шкіра сідниць, внутрішній край підошви, внутрішня поверхня стегна, мочка вуха тощо). Чоловікам властиві переважно генітальні зони, а у жінок поширені обидві групи.

У чоловіків і жінок статевий цикл включає чотири фази, які змінюють послідовно одна одну. Перша фаза — наростання статевого збудження, друга — підтримання статевого збудження на одному рівні (плато), третя —-оргазм, четверта — розслаблення.

Ці фази неоднаково проявляються у різних людей, що пов'язано з їхніми індивідуальними особливостями, але фізіологічний прояв сексуальної реакції більш виразний у жінок. Жінки, як правило, більш сексуальні, ніж чоловіки, тому що мають більшу кількість ерогенних зон, особливо екстрагенітальних.

Оргазм (від о^&о — горю пристрастю) — це кульмінація статевого акту, в якій бере участь весь організм людини. Це найбільш висока насолода, яку може відчути людина. У чоловіків оргазм завжди завершує статевий акт, але лише 30% жінок регулярно насолоджуються оргазмом. У чоловіків оргазм досягається завдяки еякуляції.

Вважається, що мозок внаслідок статевого акту посилено виробляє ендорфіни та енкефаліни (ендогенні опіоїди), які володіють наркотичними властивостями, подібно до опію, морфію, тому вони відіграють важливу роль у поведінці людини та здатні впливати на вегетативні процеси її організму.

Комбінація кохання й задоволення робить секс важливим заходом боротьби зі стресом та його руйнівною силою на серце, кровообіг, імунну систему.

Секс часто називають квінтесенцією всіх людських почуттів, відносин, настрою, бажань. Це шлях взаємозбагачення партнерів, коли кожен дає іншому відчути, що саме йому приємно, а що ні.

Основною біологічною метою людської сексуальності, крім самореалізації, є народження дітей. Репродуктивна система жінок суттєво впливає на процеси старіння їхнього організму.

Американський сексолог Д. Бенкрофт вважає, що однією з важливіших функцій людської сексуальності (крім репродуктивної) є збереження сім'ї, тому що статеве задоволення закріплює бажання залишатись разом, створює надійний емоційний фон. Створити сім'ю і зберегти її — це не лише велике щастя, але й велике мистецтво.

Лібідо — це психічна енергія статевого прагнення, яка пов'язана з любов'ю.

Згідно з дуалістичною теорією Фрейда, людина має два основні інстинкти — до життя (ерос) і до смерті (та-натос). Лібідо, як вираз еротичної енергії, протистоїть руйнівній силі прагнення смерті. Сексуальність є невід'ємною частиною особистості людини.

Фази формування лібідо:

1) понятійна, коли під час гри у статеворольові ігри діти усвідомлюють наявність відмінностей між людьми різної статі;

2) романтична, коли виникають фантазії, бажання подобатись іншим;

3) еротична, коли виникає цікавість до всього, пов'язаного зі статевими відносинами;

4) сексуальна, коли з'являється бажання до статевих відносин із партнером.

Головним стимулятором чоловічої потенції і жіночого оргазму є закоханість або кохання (класична любов Алої-зи до Абеляра). Любов і людська сексуальність невід'ємні, вони належать до вищого рівня потреб людини, тому що дають можливість досягти розквіту особи, верху її самореалізації. Учні Сократа, послідовники гедонізму (задоволення), вважали, що мета життя кожної людини — це досягнення задоволення та уникнення незадоволення, а щастя складається із суми випробуваних задоволень. Надзвичайно велику любов Теннов назвав лімеринцією, на неї впливає медіатор серотонін (за Лейбовичем).

Спрямованість статевого прагнення пов'язана з кількома рівнями формування статі людини, які залежать від таких факторів;

— генетична — від наявності пари статевих хромосом (хх або ху);

— гонадна — від наявності статевих залоз, які утворюють відповідні гамети (яєчники або сім'яники);

— гормональна — від утворення та співвідношення у крові статевих гормонів (естрогенів або андрогенів);

— морфологічна — від анатомічної побудови окремих органів та частин тіла (виразність первинних та вторинних статевих ознак);

— психологічна — від виховання та розуміння самою людиною у її оточенні своєї належності до певної статі.

Наслідком поетапного формування статевого прагнення є свідомий вибір статевого партнера та відповідної поведінки у статевих відносинах.

До робіт 3. Фрейда вважали, що дітям не властива сексуальність. Пізніше ультразвукове обстеження показало, що ерекція буває у восьмимісячного плода.

3. Фрейд виділяє три стадії догенітальної сексуальності у дітей. У кожній фазі на перший план виступає один орган або функція;

1 ) перша фаза та оральний компонент;

2) друга фаза та анальний компонент;

3) третя фаза та фалічний компонент, тобто підвищена цікавість до статевих органів, мастурбація.

Сексологічні прояви кожної людини проходять через певні періоди розвитку.

1. Парапубертатний (від para — поряд, pubertas — статева зрілість) — формування у віці 1 - 7 років самоусвідомлення своєї статі, дитяча цікавість до статевої сфери.

2. Препубертатний (від ргае — перед, pubertas — статева зрілість) — створення у віці 7-13 років стереотипу майбутньої статеворольової поведінки.

3. Пубертатний (від pubertas — статева зрілість) — пробудження лібідо у віці 12-18 років, прагнення само-ствердитись, у тому числі сексуально.

4. Перехідний — початок у віці 16-26 років сексуального життя, але не рівномірні стосунки у часі.

5. Зрілої сексуальності — досягнення у віці 26-55 років стабільної сексуальної активності, властивої конституції конкретної людини.

6. Інволюційний — після 50 років поступова втрата зацікавленості до статевих відносин, зниження статевої активності.

Психосексуальна орієнтація, самоусвідомлення людиною своєї належності до певної статі може проявлятись у вигляді гетеро-, бі- та гомосексуальності, інших форм сексуальної поведінки.

Гетеросексуальність (від heteros — інший, sexualis — статевий) — це статеве прагнення до індивідуума іншої статі. В основі гетеросексуальності лежить любов.

Бісексуальність (від bis — двічі, sexualis — статевий) — наявність статевого прагнення до індивідуумів як своєї, так й іншої статі.

Гомосексуальність (від homos — рівний, однаковий, sexualis — статевий) — це сексуальна орієнтація до партнера своєї статі. Згідно з даними А. Кінзі, 2-3% жінок та майже 4% чоловіків є гомосексуалістами.

Еротика (від erotikos — любовний) — усі аспекти спілкування, культури та мистецтва, в яких відображається статеве прагнення у формі, прийнятній для більшості членів суспільства.

Порнографія (від pornos — розпусник, grapho — пишу) — це описання статевих органів, статевого акту у літературі або мистецтві з метою досягти сексуального збуджейня, але у формі, неприйняній для більшості членів суспільства.

Моногамія (від monos — один, gamos — шлюб) та полігамія (від polys — багато, gamos — шлюб). Велика кількість статевих клітин повинна схиляти чоловіків до полігамії, щоб дати можливість передати свої гени максимальній кількості нащадків, а дозрівання у жінок лише однієї яйцеклітини за 28 днів схиляє жінку до моногамії. Тому в моногамному шлюбі чоловік не завжди може задовольнити свої сексуальні потреби, але сексуальність жінки та її сексуальне сприйняття не залежить від репродуктивного циклу, тому ця невідповідність може зникати. Примати, окрім гібонів, полігамні, лише самка гібона теж здатна до статевого життя незалежно від репродуктивного циклу.

В осіб з акцентуйованим характером прояв сексуальності також відрізняється. Наприклад, шизоїдний тип зовні презирливо ставиться до сексуальної сфери, він часто нездатний звичайними засобами звернути на себе увагу протилежної статі, це зумовлює у нього схильність до підглядання або демонстрування іншим своїх статевих органів.

Інертність у поведінці епілептоїдного типа зумовлює те, що вони дуже бояться зараження від нових партнерів, їм властиві ревнощі навіть до флірту, вони вважають зрадою будь-яку реакцію їх партнера на увагу з боку оточуючих, вони схильні до садомазохізму.

Нестійкий тип, який надмірно піддається впливу оточення, схильний до участі у групах, які відкидають прийняті морально-етичні норми, в інтимних відносинах вони грають у секс і схильні до різних відхилень у статевій поведінці.

Психастенічний тип має надмірну вимогливість до себе, тому знаходить у собі безліч недоліків, пов'язує проблеми зі своїми неправильними діями раніше, така деформована психологічна гіперкомпенсація може відштовхувати осіб протилежної статі.

Інфантильний тип — це завжди слухняна людина, яка залежать від піклування, від схвалення її дій, особливо матір'ю. Схильний до сексуального життя зі старшим за віком та досвідом партнером.

У становленні сексуальності особливо важливим є виховання у сім'ї, взаємовідносини між батьками. Якщо вони погано ставляться один до одного, то у дитини формується думка, що в основі взаємовідносин між усіма людьми лежать неприємності, роздратування, протиборство.

Особливо інтенсивний сексуальний розвиток має місце у віці 4-5 років та в період статевого дозрівання.

В період статевого дозрівання (9-13 років у дівчаток і 11-15 — у хлопчиків) в організмі відбуваються важливі морфо-функціональні та психологічні зміни. Це пов'язано з різким зростанням функції залоз, які утворюють статеві гормони. Рівень тестостерону у хлопчиків підвищується у 10-20 разів, рівень ест радіолу у дівчат зростає у 8-10 разів. У цей час статеві гормони стимулюють ріст кісток (у віці 12-17 років у дівчат, 14-21— у хлопців).

У дівчат у період статевого дозрівання розвиваються молочні залози, починаються менструації. У юнаків дуже важливим проявом статевого дозрівання є полюції (виділення сім'я вночі), які серйозно впливають на психіку, на тілі з'являється оволосіння за чоловічим типом.

А. Кінзі пов'язує прояви сексуальності з наслідком зміни рівня гормонів, а Мастерс та Джонсон — із психічним станом людини.

Саме підвищення рівня статевих гормонів у крові впливає на еротичні думки, статеву поведінку, статеву чутливість. Водночас у статевій поведінці підлітків велику роль відіграють і психологічні фактори, а саме: установки, характерні в певному соціальному середовищі, особисте ставлення підлітка до сексу.

Підлітки обирають таке середовище спілкування, яке відповідає обраному ними стилю поведінки та підкріплює його (Кон).

Нормальний сексуальний розвиток дітей та підлітків неможливий без відповідного сексуального виховання. На превеликий жаль, у нашій державі ця проблема особливо актуальна. До цього часу практично немає єдиної державної програми сексуального виховання молоді, немає спеціалістів, сучасної літератури.

Сексуальне виховання повинно починатись у сім'ї: батьки — кращі вчителі!

Поради молодим батькам.

1. Атмосфера довіри в сім'ї. Вислуховувати дітей і давати їм правильні та ясні відповіді. Діти повинні знати про статеве дозрівання все, щоб у майбутньому не відчувати страху перед чимось незнайомим.

2. Називайте статеві органи правильно. Пам'ятайте, що у людини немає органів "добрих" і "поганих".

3. Ніколи не кричіть на дитину, навіть якщо вона лається, займається мастурбацією, грає в сексуальну гру. Тут краще відреагувати жартом.

4. Не бійтесь говорити дитині правду про її народження, не говоріть про бусла та капусту.

5. Своєчасно доведіть до відома підлітка, що таке менструація, ерекція, полюції.

6. Розкажіть про гомо- і гетеросексуалізм, проституцію, хвороби, які передаються статевим шляхом.

Період статевого дозрівання характеризується вираженою зміною ієрархії потреб, виникає потреба у повазі до себе, схваленні, визнанні, формуються естетичні потреби, бажання самоствердження та самореалізації.

Зміна статевої поведінки й початок статевого життя вимагають зміни соціального статусу молодої людини, її приєднання до дорослих, незалежності від батьків.

Надто раннє статеве життя є соціально й психологічно шкідливим для подальшого розвитку підлітків.

Еріксон (1968) вважає, що основне завдання молоді — це розвиток здібності та навичок статевих відносин. Слід зазначити, що вони залежать від інтелекту, характеру.

Мастерс і Джонсон (лікарі, вчені, подружжя) — автори книг "Людська сексуальна реакція", "Людська сексуальна неадекватність" (1966,1970), "Мастерс і Джонсон про любов і секс" (1982), багато зробили, щоб сексуальні відносини стали більш зрозумілими всім людям. Вони описали кілька типів статевої поведінки:

— "експериментатори", які прагнуть до збільшення кількості статевих партнерів, для них увесь світ — це великий сексуальний полігон;

— "шукачі", які в пошуках ідеалу використовують будь-які засоби, вони збільшують кількість сексуальних партнерів, щоб знайти найбільше задоволення;

— "консерватори", які дуже вибагливі у сексі, вони охоче фліртують, але не доводять справу до статевих зносин.

У споживацькому суспільстві — багато сексу, але мало кохання, особливо взаємного. Статеве життя без шлюбу надто швидко розповсюджується в наші часи.