Самостійна робота № 1 « Основні напрями діяльності сімейних медиків»

За останні декілька десятиліть в структурі амбулаторно-поліклінічної ланки пріоритетного розвитку набувала спеціалізована медична допомога, що певною мірою стримувало розвиток первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), особливо на рівні організації роботи дільничного терапевта.

Внаслідок цього поступово відбувалася передача в компетенцію інших спеціалістів багатьох оздоровчих, профілактичних, лікувально-діагностичних функцій та лікувальних маніпуляцій, які складають його базову підготовку, відносяться до об'єму первинної лікарської допомоги, що надається при дитячих та хірургічних хворобах, вагітності, пологах, жіночих захворюваннях, захворюваннях нервової системи, очей, вуха, горла та носу, дерматологічних захворюваннях, при професійній патології, онкологічних, психічних та інших захворюваннях. Внаслідок цього поступово скоротився об'єм медичної допомоги, що надається населенню дільничним терапевтом, певною мірою зменшилась його відповідальність за здоров'я пацієнта. Престиж дільничного терапевта серед населення та медичних працівників поступово знизився, його конкурентоспроможність в сучасних умовах також знизилась, а поширеною точкою зору стало усвідомлення, що до дільничного терапевта треба йти тільки за лікарняним. Поступово сформувалося усвідомлення, що звернення пацієнта до дільничного терапевта не завжди є ефективним, але і звернення до "вузьких спеціалістів" не набрало регулярності і поширеності і стало епізодичним.

В світі ще не існує всеосяжної та універсальної, ідеальної системи охорони здоров’я, але слід констатувати, що в Україні на теперішній час сформувалося соціальне замовлення суспільства на створення в структурі первинної ланки охорони здоров’я лікаря особливої категорії, який би міг відігравати роль авторитетного професіонала на первинному рівні, який би задовольняв медичні потреби широкого діапазону, тобто сімейного лікаря.

Профілактична спрямованість — важливий принцип сімейної медицини. Прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, доклінічна їх діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також прийняття профілактичних заходів — найважливіші складові елементи щоденної

роботи сімейного лікаря і медичної сестри. Тільки у сімейного лікаря є умотивована потреба по-справжньому займатися профілактикою в процесі повсякденної роботи із своїми пацієнтами і членами їх сімей. Під керівництвом сімейного лікаря – с.м.с. готує документацію для проведення заходів із загальною диспансеризацією населеної ділянки:здійснює під контролем сімейного лікаря профілактичне щеплення і дегельмінтизацію населення.

До обов`язків с.м.с. дільниці належить і створення санітарного активу дільниці для проведення активної санітарно-просвітньої роботи серед населення. Важливий розділ профілактичної діяльності є санітарно-просвітня робота. Її завдання ознайомити кожну людину з причиною виникнення захворювання,чинниками ризику,наслідками .Навчити пацієнта і його родину жити із захворюваннями які вже є. До них належать : індивідуальні бесіди,бесіди з родиною;лекції в приміщенні амбулаторії;випуск санбюлетнів;виступи мед.працівників;виступи по радіо,телебаченні;преса.

С.м.с повинна знати основи організації охорони здоров’я,медичної психології,етики і деонтології медичних працівників,діагностичні і головні клінічні прояви і лікування,принципи діагностики вагітної у різні періоди,методи контрацепції, біо-механізм пологів при потиличному передлежанні , клінічні прояви ранніх і пізніх токсикозів,методи протиепідемічного захисту населення.

Пояснюється це не тільки тим, що сімейний лікар краще за вузькоспеціалізованих колег знає своїх пацієнтів і шкідливі для здоров'я обставини їх життя, але й тим, що тільки сімейний лікар безпосередньо зацікавлений у зниженні захворюваності прикріпленого населення. Сімейний лікар частіше за інших спеціалістів має використовувати раціональну як з медичної, так і з економічної точки зору обґрунтовану тактику по відношенню до необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження та рекомендувати необхідність застосування спеціалізованих технологій лікування. Інтеграція нових знань і вмінь у постійний процес надання медичної допомоги людині від народження до завершення її життєвого шляху підвищує якість сімейної медичної практики. При цьому пацієнти виграють від більш цілісного підходу до їх здоров'я і ширших можливостей щодо отримання своєчасної адекватної допомоги на місцевому рівні.