Вивчення літературно-історичних джерел.

У практиці історико-психологічного дослідження, психології творчості, дослідженні жит­тєвого шляху людини широко застосовується метод вивчення літе­ратурно-історичних джерел. Як засіб наукового пізнання він поєднує в собі цикл дослідницьких та аналітичних процедур, спрямованих на розпізнавання, формалізацію, тлумачення та прогноз особистісно орієнтованих характеристик або психологічних ознак історичних етапів, періодів, епох в літературно-історичних джерелах: авторських текстах, мемуарній літературі, документальних свідченнях тощо.

Предметом дослідницьких процедур методу є текст, який сприй­мається психологом-дослідником як самостійне багатомірне та багатозмістовне явище, здатне вміщувати та виявляти: а) простір індивідуального й професійного буття автора через зміст обраних проблем індивідуального пізнання та перетворення змістових тлу­мачень цих проблем; б) рух змістового та функціонального досвіду автора протягом індивідуальної історії його життя через формальну та змістову динаміку пізнавальних дій автора щодо предмета своєї активності, через цілісність і завершеність перетворюючих впливів на реальність та дійсність предмета, що пізнається; в) час куль­турно-історичного буття автора, освоєний ним на шляху поєднання свого індивідуального буття з культурно-історичним процесом як таким крізь продукти свого пізнавального та перетворюючого діяння.

Методи тлумачення літературно-історичних джерел завжди син­тезовані за змістом, оскільки поєднують в собі елементи культу­рологічного, психологічного, лінгвістичного, естетичного й іншого трактування та пізнання явищ світу в цілому, текстів (синтезованих за змістом явищ) —зокрема. Виділяють тексти авторськім тексти-свідчення. Відповідно використовуються ті чи інші засоби тлума­чення.

Процес тлумачення авторських текстів спрямований на виявлен­ня «прихованого» та ствердження «наявного» змісту авторства — тієї особливої якості, якої набуває особистість, розгортаючи, самостворюючи своє культурно-історичне «Я». В історико-психологічному дослідженні можна виділити декілька підходів у тлумаченні текстів: 1) порівняльно-описовий; 2) історико-документальний; 3) онтологічне орієнтований та ін. Кожний з них має свій дослід­ницький потенціал і здатний розкрити предмет дослідження відпо­відно до цього потенціалу.

Змістовним результатом застосування порівняльпо-описового під­ходу є констатація фактів через «порівняння», «перенесення» та «пояснення» (використаних засобів тлумачення) конкретних історико-психологічних даних. Історико-документальний підхід дає мож­ливість диференціювати прямі та додаткові свідчення в тексті; оці­нити складові тексту («ідеальний» та рефлексивний компоненти) за шкалою «сучасне — минуле»; побудувати так звану «модель народження знання», яка являє собою синтез отриманих даних у процесі дослідження та структурне поєднання формально-логічних і структурних компонентів відносин взаємопроникнення двох учасників творчого процесу — особистості-творця й історичної епо­хи, її культурно-історичних характеристик. Онтологічна орієнтований підхід, застосовуючи екзистенціальні, феноменологічні, засоби інтуї­тивізму, філософської критики та інші засоби тлумачення текстів, дає можливість: дослідити глибинний процес взаємопроникнення індивідуальної сутності автора, історичного періоду його творчості та твору; визначити й оцінити культурно-історичний потенціал ав­тора як виразника наукових, або культурних, або духовних та інших ідей своєї епохи; виявити складові професійної та духовної обда­рованості особистості автора; простежити процес становлення його таланту в часі особистого життя та в часі історії.

Процес вивчення літературно-історичних джерел організовується з привнесенням в його процедуру професійних та пізнавальних орієнтацій дослідника, забезпечується системою прямих (аналізу, тлумачення) та допоміжних засобів і прийомів (моделювання, типологізація, аналіз продуктів діяльності тощо).