Загальна методика психологічного дослідження.

Психологічне до­слідження будь-якого явища, що має психологічний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна методика психо­логічного дослідження виступає послідовною реалізацією дослід­ником пізнавальних та перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований (або недостатньо структурований) вигляд.

Отже, перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первинний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взає­модіє з об'єктивною реальністю як такою, що протистоїть пізнаваль­ному досвіду дослідника у своїх якостях: «бути не-відомою, не-даною» та «бути доступною для пізнання». Таким чином, основними пізнавальними діяльностями на цьому етапі для дослідника будуть:

1) узагальнення об'єктивного досвіду науки в пізнанні тих ха­рактеристик та особливостей реальності (дійсності), що зумовлюють виділення предмета даного дослідження;

2) первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших ознак;

3) визначення цілей дослідження, а також вибір типу дослід­ницьких дій: суто теоретичних, емпіричних, прикладних, синтезо­ваних та ін., які дослідник має намір здійснити щодо предмета дослідження.

Критерієм завершеності даного етапу є міра позитивного змісто­вого співвідношення: а) сутності предмета дослідження, представ­леної у робочому визначенні предмета, і б) масштабу пізнавальних дій, спрямованих на предмет, що постає в цілях дослідження. Таким чином можна запобігти неефективним та неадекватним дослідниць­ким діям під час дослідження.

Другий етап — теоретичне дослідження або теоретизація пред­мета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом дослідження, який постає у єдності своїх взаємозв'язків зі світом. Предмет дослід­ження розглядається як самостійне, цілісне та багатомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з ними, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку. Буття даного явища розглядається як багаторівневе, як таке, що здійснюється у просторі та часі, виявляє свою сутність у реальних, дійсних проявах і створює неповторний світ своїх взаємовпливів з іншими явищами. При цьому сутність даного явища залишається сталою, незмінною незалежно від умов, станів, рівнів свого існування.

Пізнавальні дії дослідника на даному етапі зумовлені: а) вибором методологічної основи теоретизації та б) методами теоретичного дослідження, які використовуються при цьому. Методологічною основою теоретизації обирається той чи інший спосіб філософ­ствування, який є адекватним предмету теоретизації. Так, психолог може використовувати феноменологічний, онтологічний, діалектич­ний, метафізичний чи інші способи теоретичного пізнання явищ світу.

У психологічному дослідженні спосіб власне філософського піз­нання дістає суто психологічні ознаки й у результаті постає як синтезований метод теоретизації психологічних явищ. Методологією психологічного дослідження в кожному з випадків виступатимуть: феноменологія існування людини, або онтологічне орієнтована філософія людини, або діалектика людського життя та ін. Дослідник, обираючи той чи інший спосіб теоретизації, виходить з попереднього визначення сутності предмета та необхідності його повнішого, ціліс­нішого пізнання, що, безумовно, залежить від того, які методи та засоби при цьому використовуються.

Суттєвим моментом даного етапу є вибір дослідником методів теоретичного дослідження, які забезпечують повний набір (цикл) пізнавальних теоретичних «маніпуляцій» зі змістом досліджуваних ознак предмета. Це такі методи, як «моделювання», «змістова ре­конструкція», «типологічний метод» та ін. Критерієм вибору того чи іншого методу теоретизації є насамперед визначена дослідником методологічна основа дослідження, яка передбачає організацію кон­кретного циклу теоретичних дій (наприклад: феноменологічних — «логіка спонтанності та смислу», «логіка чистої та реальної свідо­мості»; онтологічних —«онтологічне коло», «абрис онтології» тощо) і зумовлює їхню дослідницьку специфіку. При цьому дослідник також керується змістовим масштабом цілей дослідження, які були визначені на попередньому етапі.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визначити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію: а) пізнавальних та б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження. Пізнавальний цикл складають дії дослідника, спрямовані на з'ясування сутності предмета дослідження. А тому теоретичне дослідження пред­мета обов'язково доповнюється власне емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.

Отже, теоретизація предмета дослідження відкриває можливість змістового прогнозу дослідження в цілому, тобто дає змогу:

1) визначити «функціональний поріг» теоретичного пізнання предмета та умови організації емпіричного його дослідження;

2) з'ясувати «діалектику сутності» предмета відносно змістової структури його існування:

психологічна сутність

психологічна властивість

психологічна характеристика

психологічна ознака

емпіричний критерій (під емпіричним розуміють дійсний, реаль­ний, такий, що підлягає безпосередньому або опосередкованому сприйняттю);

3) визначити специфіку емпіричного дослідження щодо природи та сутності психологічного явища, відображеного в предметі;

4) з'ясувати якісну своєрідність методів емпіричного досліджен­ня, які можуть бути використані для досягнення поставлених цілей пізнання, та методів аналізу і тлумачення явищ, що пізнаються;

5) здійснити прогноз перетворюючих дій щодо предмета дослід­ження після завершення пізнавального циклу.

Таким чином, другий етап психологічного дослідження виступає як теоретизація предмета, що пізнається, та побудова теоретичної моделі дослідження в цілому.

Третій етап — емпіричне дослідження сутності предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом, сутність, логічна та формальна структура якого теоретично з'ясовані, а тому пізнавальні дії його будуть спрямовані до психологічних ознак сутності предмета; метою цих дій буде визначення емпіричних критеріїв виділених ознак.

Основними пізнавальними діяльностями дослідника на даному етапі стануть:

1) змістова диференціація психологічних характеристик, ознак та емпіричних критеріїв, що у своїй сукупності виявляють сутність досліджуваного явища (предмета дослідження);

2) вибір або побудова адекватних прийомів і методів емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, тестові та проективні методи, біографічний метод, бесіда тощо); а також — вибір про­цедури дослідження, яка є найбільш спорідненою з сутністю пред­мета (лонгітюдне дослідження або дослідження зрізів, генетико-моделюючий або формуючий експеримент та ін.);

3) власне дослідження, що передбачає детальну організацію ситу­ації дослідження, процедурних компонентів та комплексу умов, які забезпечать найефективніше проходження учасниками дослідження всіх передбачених процедур, а також найповнішу фіксацію даних про хід та результати дослідження.

Отже, побудова емпіричної моделі дослідження, його організація та проведення — зміст дослідницьких дій третього етапу.

Четвертий етап психологічного дослідження — аналіз, інтерпре­тація та тлумачення змістових і формально-логічних даних, отри­маних дослідником під час теоретико-пізнавальної та емпіричної взаємодії з предметом свого дослідження. Це дуже відповідальний етап, оскільки на ньому виявляється дослідницький ефект попе­редніх пізнавальних дій та дослідження в цілому.

Емпіричне дослідження предмета (попередній етап) відкриває досліднику світ реальних, дійсних проявів явища, що пізнається. Можливість безпосередньої взаємодії з сутністю даного явища є центральним моментом психологічного дослідження, а вся попе­редня робота — необхідним підготовчим комплексом пізнавальних дій. Проте для того, щоб взаємодія дослідника з сутністю предмета дослідження була якомога ефективнішою, необхідно мати в дослід­ницькому арсеналі набір методів аналізу, інтерпретації та тлумачення емпіричних даних, споріднених за змістом сутності досліджуваного явища.

Водночас методи теоретизації та емпіричного дослідження, обрані Гі використані на попередніх етапах, знову використовуватимуться, але в їх «зворотній діалектиці». Так, реконструкція сутності предмета, на противагу моделі теоретизації (див. вище), буде відбуватися у такій послідовності:

емпіричний критерій

психологічна ознака

психологічна характеристика

психологічна властивість

психологічна сутність.

Якщо в дослідженні використовувався типологічний метод, то на даному етапі його використання входить у свою завершальну фазу, а виділені типи та основи типізації дістають своє практичне підтвердження. Побудована раніше теоретична модель предмета до­слідження виступатиме основою аналізу закономірностей суттєвих переходів між критеріями, ознаками, характеристиками, властивос­тями й сутністю досліджуваного явища.

Поряд із цим використовуються спеціальні психологічні методи, що забезпечують аналіз та інтерпретацію емпіричних даних дослід­ження. Це такі методи, як контент-аналіз (для узагальнення змістової інформації), матричні моделі (для узагальнення інформації зміша­ного типу: «зміст + кількісні дані»). Досить часто використовуються математичні методи: кореляційний, факторний, регресійний та інші види аналізу (для узагальнення інформації переважно кількісного характеру та підтвердження наявності закономірних зв'язків між тими чи іншими явищами).

Методи тлумачення обираються дослідником залежно від того, на якій методологічній основі та з допомогою яких методів теоретизації виконувалося дослідження. Так, якщо використовувалися онтологічно орієнтовані методи теоретизації, то засобами тлумачення мають обиратися відповідні за змістом методи: «онтологічне моде­лювання», «герменевтичне коло», «трансцендування сутності» та ін. Якщо методологічною основою дослідження була обрана феномено­логія існування людини, то методи тлумачення будуть відтворювати феноменологічні закономірності побудови пояснювальних моделей психологічних явищ: «реконструкція логіки спонтанності», «рекон­струкція логіки смислу» та ін. У випадку побудови метафізичної або діалектичної моделі сутності психологічного явища використо­вуються адекватні за змістом методи тлумачення і т.д.

У цілому аналітична модель дослідження завжди повинна являти собою достатній (у функціональному відношенні) та споріднений (за суттю) з предметом дослідження засіб реконструкції змісту емпі­ричних проявів предмета в загальну пояснювальну модель сутності досліджуваного явища. Тому дослідник дуже уважно й відповідально ставиться до побудови необхідної дослідженню аналітичної моделі.

Нарешті, п'ятий етап психологічного дослідження — змістова презентація результатів та висновків системи пізнавальних дій, об'єднаних дослідницьким циклом. Об'єктом дослідницької уваги психолога на цьому етапі постає саме дослідження як організований ним процес психологічного пізнання конкретного явища. Основою дослідницької діяльності психолога стане «рефлексія-над-процесом пізнання», яка реалізується під час дослідження та виявляє себе у досягнутих результатах.

На даному етапі дослідник не тільки подає результати та висновки свого дослідження, обираючи для цього найбільш інформативний спосіб і форму: графічне моделювання (графіки, діаграми, структурне зображення), схематичне моделювання (схеми-моделі, які пред­ставляють не тільки змістову ієрархію досліджуваних явищ, їхніх характеристик, ознак тощо), а й моделюють закономірні взаємо-переходи та взаємовпливи між ними), ілюстративне відображення дослідницьких матеріалів та ін. Дослідник також оцінює проведене дослідження за такими його змістовими характеристиками: а) ціліс­ність, б) завершеність, в) самостійність, г) самодостатність, д) пер­спективність.

Завершення пізнавального циклу дій щодо предмета дослідження відкриває психологу можливість планування та організації перет­ворюючих впливів на психологічні явища, представлені досліджу­ваним предметом. Так починається цикл перетворюючих дій психолога, основним змістом яких стає здійснення формуючих, зміню­ючих, розвиваючих та інших впливів на сутність явищ, у взаємодію з якими психолог має професійний намір вступити. Змістова дифе­ренціація цих впливів може здійснюватися за ознакою психологічних змін, які можуть бути викликані в сутності або існуванні явища, на яке здійснюється вплив. Таким чином, можна говорити про:

1) теоретико-стверджуючий вплив;

2) психотерапевтичний вплив;

3) професійно-педагогічний вплив;

4) вплив вчительства або наставництва;

5) вплив духовного посередництва.

Саме п'ятий етап дослідження, як завершальний, передбачає можливість попереднього планування та прогнозу перетворюючих впливів психолога стосовно предмета дослідження в наступному циклі взаємодій. Схема-модель (рис.1) показує загальний цикл до­слідницьких дій психолога щодо психологічних явиш світу, де пізна­вальний та перетворюючий цикли подані у їхній змістовій єдності.

Представлений у схемі-моделі цикл відтворює загальну методику психологічного дослідження (перший рівень); кожний з етапів та підциклів дослідження реалізується за методикою конкретного типу наукового психологічного дослідження (другий рівень) —теоретич­ного, емпіричного, прикладного чи іншого. Методика психологіч­ного дослідження на третьому своєму рівні (див. с.48) як детально описана послідовність реалізації того чи іншого прийому, засобу, способу психологічного пізнання буде подана у реконструкції змісту конкретних методів психологічного дослідження.

Рис. 1. Загальний цикл дослідницьких дій психолога щодо психологічних явищ світу

А — цикл пізнавальних дій дослідника щодо предмета досліджен­ня; В - цикл перетворюючих дій дослідника щодо психологічного явища, відображеного в предметі; С — загальний цикл дослід­ницьких дій психолога щодо психологічних явит світу