Принципи побудови психологічного дослідження.

Методологія на­укового методу психології виявляє себе також у принципах побудови психологічного дослідження. І хоча кожне конкретне дослідження відтворює ту чи іншу методологічну основу тлумачення предмета, існують і мають бути дотримані загальні принципи організації дослід­ницьких дій психолога. Йдеться про загальні вихідні положення, які обумовлюють всі сторони наукової взаємодії дослідника-психо­лога з явищами світу, що мають психологічний зміст.

Принцип об'єктивності психологічного дослідження вирішує про­блему співвідношення об'єктивного та суб'єктивного компонентів у науковому пізнанні та обмежує простір тлумачень змісту предмета дослідження. Індивідуальний свіг «Я» людини, взятий у сукупності його психологічних проявів як предмет психології, виступає об'єктивним явищем світу, самостійним, цілісним та завершеним у своїй сутності. Існування даного явища розгортається одночасно у декількох змістових просторах: індивідуальному, соціальному, феноменологічному, природному та ін. З цим пов'язана складність визначень природи предмета психології, яка є багатозмістовною, але саме в цій багатозмістовності і є об'єктивність змісту предмета психології. Психічне постає як об'єктивне явище, зміст якого завжди є суб'єктивним, бо його визначає конкретне «індивідуальне самобуття» — конкретна людина (індивід, особистість, індивідуальність, суб'єкт).

Методика та методи психологічного дослідження відтворюють об'єктивний процес наукового пізнання предмета психології і за­безпечують об'єктивність розгортання у процесі пізнавального акту сутності предмета, що пізнається. «Об'єктивність розгортання» сут­ності досліджуваного явища виявляється у послідовному, систем­ному та якісно завершеному поданні наукового знання про законо­мірності, характеристики та властивості існування даного явища. Результати психологічного дослідження не можуть змінити сутність та закономірності існування предмета, що пізнається, а отже, об'єк­тивність існування його не залежить від наукових маніпуляцій з ним.

Суб'єктивний компонент привноситься в психологічне дослід­ження не тільки як змістова складова предмета психології, а й як ознака дослідницької активності самого дослідника, що зумовлю­ється: а) ініціацією дослідження як такого; б) свободою у виборі організаційних елементів дослідження від змістових до технічних; в) індивідуальними особливостями професійного пізнавального до­свіду дослідника. Проте при цьому об'єктивність наукового методу психології не порушується, а предмет науки зберігає свою цілісність.

Принцип багатомірного та багаторівневого існування предмета психології представляє в узагальненому вигляді стратегію психологіч­ного дослідження як такого, а також зумовлює спорідненість та завершеність наукових тлумачень сутності предмета дослідження. Визначення сутності предмета можуть стосуватися різних рівнів його існування, однак усі вони перебуватимуть у певній ієрархії, залежно від змістової ієрархії самих рівнів існування даного явища.

Пізнавальний процес сутності предмета може здійснюватися як послідовне осягнення кожного з можливих рівнів його існування, одного з них або окремої Їх сукупності. Відповідно кожному з досліджуваних рівнів будується пояснювальна модель сутності пред­мета, обираються методи дослідження, аналізу та тлумачення. Однак загальне визначення предмета дається з урахуванням усіх можливих тлумачень його сутності. Тим самим процес психологічного дослід­ження постає як багатомірне та багаторівневе явище, в якому пізна­вальні та перетворюючі дії здійснюються в різних змістових пло­щинах та шарах, об'єднаних між собою «вектором сутності» дослід­жуваного явища.

Дослідження індивідуального світу «Я» особистості (предмета психології) має здійснюватися як синтезуюче досвід пізнання люди­ни в інших сферах наукового знання: філософії, соціології, педагогіці та ін. Пояснюючі моделі сутності предмета повинні відображати, звичайно, власне психологічні закономірності його існування, проте отримані визначення стануть у результаті синтезованих підходів у їх побудові більш точними, місткими та завершеними.

Особливо важливим є положення даного принципу, яке свідчить про можливість багаторівневих та багатомірних перетворюючих впливів психолога на дійсному, реальному рівні існування явища, відображеного в предметі науки. Багаторівневість існування психологічного явища, багатомірність дослідницьких прийомів психоло­гічної науки та багатозмістовність реальних психологічних впливів на існування даного явища — свідчення завершеності наукового метода психології як теоретичної та прикладної науки.

Принцип дослідження психологічних явиш, у їхньому розвитку, або принцип розвитку, визначає методичну основу будь-якого психо­логічного дослідження і грунтується на розумінні природи індиві­дуального світу «Я» особистості (предмета психології) як динамічного явища, що постійно перебуває у стані руху, зміни або очікування цієї зміни. Принцип розвитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристиками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослід­ження.

Психологічне явище розглядається в кожний окремий момент його теперішнього існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, теперішнього та майбутнього, а тому відтворює законо­мірності освоєння часу свого життя (реальної, дійсної форми існу­вання психічного) в кожному з окремих його моментів. Психологічне дослідження предмета може здійснюватися пролонговано, тобто пізнавальні та перетворюючі дії психолога реалізуються протягом визначеного проміжку часу, а всі дані цієї розтягненої в часі взаємодії чітко фіксуються, а потім аналізуються з урахуванням умов про­веденого дослідження. Психологічне дослідження може відбуватися з метою вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в моменти минулого або май­бутнього. Проте констатація існуючого змісту явища на момент дослідження теж є важливою та має цінний дослідницький зміст.

Змістовий простір існування психологічного явища формується відповідно до закономірностей розгортання сутності даного явища як самостійного сутнісного. Тому часові характеристики цього про­цесу є сутнісними у дослідженні цього явища, а зміни, розвиток, прогресивна або регресивна реконструкція змістового простору мо­жуть виступати ознаками процесу, що відбувається. Індивідуальний світ «Я» людини зароджується, формується, розгортається та згасає у просторі та часі дійсного життя людини; вікові, генетичні та онтологічні особливості й закономірності цього процесу можуть постати реальними фактами у психологічному дослідженні, якщо методика, методи та процедура дослідження зумовлять та виявлять всі його змістові складові, а також логіку розгортання у послідовності реальних подій.

Структура та зміст методів психологічного дослідження має вклю­чати в себе можливість діагностики, констатації та прогностичного аналізу всіх динамічних моментів в існуванні досліджуваного явища, а також усіх компонентів його структури, які мають суттєвий дина­мічний ефект і можуть виявити його під час емпіричної взаємодії у науковому пізнавальному (або перетворюючому) акті.

Принцип творчої самодіяльності вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу «Я» людини (предмета психології) та змістовий напрям динаміки психологічних явищ, які в кожному конкретному дослідженні виступають у своєму специфічному змісті, але сутнісно відображають цілісну «картину» предмета психології як цілого. Психологічне дослідження організується як процес вияв­лення, констатації або ініціації акту творчої самодіяльності особис­тості — рушійної сили (умови процесу та результату водночас) становлення особистості суб'єктом свого життя, суб'єктом форму­вання неповторного світу свого «Я».

Предмет психології постає як об'єктивне явище, яке включає в себе елемент «творчої конструктивності», оскільки являє собою «конструктивне ціле», де кожний елемент визначається своїми взаємозв'язками, взаємовідносинами в середині цього ж цілого. Об'єктивність суб'єктивного змісту психологічного явища залежить не від того, даний він чи збудований, є сприйнятим чи конструйо­ваним, а від того, чи об'єднується він у завершене самостійне ціле. Лише коли суб'єкт виявляє творчу самодіяльність, його об'єкт — самостійний світ, об'єктивне буття; кожний акт, в якому перед особистістю вибудовується «світ», є актом творчої самодіяльності (С.Л.Рубінштейн).

Суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляє себе, а й в них також формується та визначається. Діяльність, що визначає об'єкт, над яким вона здійснюється, визначає водночас і суб'єкта, який її реалізує; чим більше значущою є діяльність, тим більш завершеним постає її продукт, тим багатшим стає світ «Я» даного суб'єкта. Продукт діяльності людини виступає змістовим і структурним параметром взаємовідносин її зі світом, а також результатом саморозвитку та самовтілення сутності «Я» людини (С.Л.Рубінштейн).

Положення про розвиваючий зміст акту творчої самодіяльності для.світу «Я» особистості ставить перед психологом-дослідником питання про можливість побудови та запровадження таких технік і технологій психологічного впливу, в яких сутнісним розвиваючим моментом стане механізм «само-рефлексії» або «само-впливів» осо­бистості на процес та зміст її буття. Поряд із цим виникає питання про організацію в процесі дослідження такого типу особистісних діяльностей, зміст яких безпосередньо ініціює ефект саморозвитку індивідуального світу «Я» особистості.

Принцип організації формуючих та розвиваючих психологічних впливів у процесі взаємодії психолога з предметом свого дослідження визначає необхідний та очікуваний ефект, результат цієї взаємодії. Психологічний зміст «впливу» як механізму здійснення пізнавальної або перетворюючої діяльності психолога полягає в активації реаль­них, дійсних станів предмета та наданні йому інтенції зміни, роз­витку, перетворення.

Психологічну структуру «впливу» слід розглядати на декількох рівнях: 1) у системі «предмет відносно самого себе», де під впливом розуміють умову, процес та результат існування даного явища як самостійного сутнього; 2) в системі «психолог —предмет», де вплив постає як змістовий простір, характер та результат професійної взаємодії психолога з предметом своїх дій; 3) у системі «психолог відносно самого себе» вплив означає індивідуально-психологічний, професійний та культурно-історичний план розгортання різнорів-невої взаємодії особистості психолога зі світом психологічних явищ у цілому, а також з кожним конкретним явищем, яке виступатиме предметом пізнавальних та перетворюючих дій психолога, взаємодії, різнорівневий ефект якої спрямований до власного «Я» психолога.

Сутнісно «вплив» означає систему дій, які в результаті «змістового співнастроювання» з об'єктом впливу викликають сутнісне для об'єкта перетворення в реальних проявах його існування. Отже, психологічне дослідження (пізнавальне або перетворююче) має організовуватись як таке, що за своїм змістом і структурою ініціює «вплив». Отриманий розвиваючий ефект виступає свідчен­ням здійсненого впливу, методика ж його досягнення в кожному окремому дослідженні буде специфічною та своєрідною, що зумов­лено: 1) сутністю предмета дослідження; 2) своєрідністю пізнаваль­ного досвіду психолога; 3) змістовою наповненістю методів та при­йомів дослідження.

Отже, індивідуально орієнтоване тлумачення сутності предмета дослідження, необхідність прогнозу ефективності пізнавальних та перетворюючих дій, спрямованих до сутності даного предмета та ініціації його розвитку, змінювання, вибір адекватних засобів за­безпечення даних змін — складові стратегії психологічного дослід­ження, спрямованого до свого змістовного ефекту —психологічного впливу.

У цілому психологічне дослідження — об'єктивний процес на­укового пізнання дійсності в сукупності її психологічних ознак та характеристик, забезпечений об'єктивною методикою та засобами, прийомами відтворення суб'єктивного змісту цієї реальності з метою осягнення синтетичної природи індивідуального світу «Я» людини та побудови ефективних технік і технологій гармонійних впливів та перетворень життєвих проявів предмета психологічного пізнання.