34. Особливості малих річок значною мірою залежать від геолого-геоморфологічних особливостей водозбору.

Поверхня річкового басейну впливає на формування гідрографічної мережі та режим поверхневого стоку як безпосередньо, обумовлюючи довжину, похил і форму схилів, падіння та морфометричні особливості річища тощо, так і через інші компоненти ландшафту, які тісно пов'язані з рельєфом (ґрунти та рослинність). Для рівнинної частини України характерна зональність ландшафтів, для гірських областей – вертикальна зональність (поясність). Північна частина України (Полісся) розташована в зоні мішаних лісів, середня – в лісостеповій зоні, а південна – в степовій. Фізико-географічні зони простягаються з південного заходу на північний схід. Північна межа Лісостепу проходить приблизно в напрямку Луцьк – Рівне – Житомир – Київ – Ніжин – Глухів, а південна – Первомайськ – Кременчук – Зміїв. На різних етапах геологічної історії гідрографічна мережа суходолів безперервно перебудовувалася, в зв'язку з чим про пряму успадкованість можна говорити лише для великих річок (Дніпро, Дністер тощо), формування яких почалося ще в дочетвертинний період. Сучасні водозбори малих річок майже по всій території України формувалися протягом четвертинного періоду, а більшість з них – у післяльодовиковий. Відносна молодість цих річок позначається і на нестабільності геоморфологічної ситуації в межах їхніх басейнів, активізації або згасання тих чи інших процесів, міграції вододілів тощо. Більшість малих річок мають досить чітко окреслені долини, де виділяються річища і заплави, складені сучасним алювієм, три-чотири (у Карпатах – до восьми) рівні надзаплавних терас. Проте чіткість окремих елементів річкових долин, їх будова, характер поверхні та інші геолого-геоморфологічні ознаки, в тому числі конфігурація і особливості водозбірної площі, малюнок гідрографічної мережі тощо, на території України змінюються у широких межах. Водночас простежується певна спорідненість у будові рельєфу басейнів малих річок, розташованих у межах одного геоморфологічного регіону. Це дає змогу виділити в межах республіки кілька великих геоморфологічних регіонів з подібними рисами будови поверхні водозборів малих річок. Полісся. Дещо похила на північ поверхня Полісся розчленована повноводними річками, зарегульованими здебільшого численними озерами та болотами. Водозбори річок характеризуються незначною глибиною врізу, поступовим переходом від інтенсивно заболочених заплав та надзаплавних терас до низьких і часто також заболочених вододілів. Рельєф басейнів малих річок ускладнюється численними карстовими формами рельєфу (западини, озера). Розвинуті еолові утворення (горби, пасма, дюни), здебільшого закріплені сосновими лісами. Для малих річок Поділля характерний глибокий вріз вузьких, часом каньоноподібних долин і своєрідна лівобережна асиметрія межиріч. Рельєф багатьох малих водозборів ускладнюється виходами твердих вапняків (товтри) та поширенням вапнякового і гіпсового карсту. Азово-Придніпровська височина. Глибоко врізані річкові долини, як правило, звужені, з невиробленими порожистими річищами. Виняток становлять лише малі річки Запорізької височини, де долини мають переважно широке дно, заокруглені схили з чіткою асиметрією. Придніпровська низовина. За особливостями морфології поверхні в межах регіону виділяються: Середньодніпровська терасова рівнина, де переважають широкі, слабоврізані, інтенсивно заболочені долини річок (незважаючи на розвиток на значній частині рівнини лесових порід, яри і балки поширені мало, хоча на придніпровських водозборах часто трапляються старорічища, озера, дюнні утворення); Полтавська акумулятивна лесова рівнина, де основу сучасного рельєфу становлять плоскі степові вододіли, розділені широкими і глибокими долинами річок, басейни яких ускладнені яружно-балковими формами.