Симптоматична і патогенетична терапія туберкульозу

Симптоматична терапія – це призначення хворим у разі потреби жарознижувальних ліків, протикашльових та відхаркувальних засобів, анальгетиків. При супровідних захворюваннях і розладах функції інших органів застосовують лікувальні препарати, що спрямовані на їх нормалізацію.

Патогенетична терапія включає в себе: гормонотерапія, протизапальну, дезінтоксикаційну, вітамінотерапію, імунотерапію. Обґрунтоване застосування патогенетичної терапії поряд з антибактеріальними препаратами у 3-4 рази збільшує ефективність лікування.

Гормональні препарати. Серед них особливе місце займають гормони кори надниркових залоз: преднізолон, гідрокортизон, які мають виражену протизапальну десенсибілізуючу дію. Протиалергічна дія глюкокортикоїдів (ГК) здійснюється шляхом різкого пригнічення продукції гістаміну, що утворюється при взаємодії комплексу антиген-антитіло з клітинами. Протизапальний їх ефект пов’язаний зі стабілізуючою дією на біологічні мембрани, пригніченням синтезу або вивільненням медіаторів запалення, в тому числі простагландинів. ГК також зменшують утворення колагену і тому запобігають надмірному формуванню грубої волокнистої тканини, загоєння при її застосуванні відбувається з переважанням розсмоктування ексудативних та інфільтративних змін. Проте пригнічення проліферації фібробластів і утворення грануляційної тканини під впливом ГК можуть мати і негативне значення, тому ці препарати застосовують лише на фоні повноцінної АБТ. В зв’язку з такими особливостями дії ГК, призначають на початкових етапах лікування та при алергічних побічних реакціях на ПТП.

В лікуванні ТБ використовується схема призначення преднізолону, запропонована професором А.Г. Ярешко в 1980 р. При цьому преднізолон в дозі 20 мг приймається зранку в 7⁰⁰, через день, не менше 2 місяців. Преднізолон отримують всі вперше діагностовані хворі на ТБ при відсутності протипоказань.

Негормональні протизапальні засобисприяють розсмоктуванню інфільтративних змін. Застосовують ібупрофен 0,2 всередину після їди 3-4 рази на день; бутадіон 0,1-0,15 всередину під час або після їди 2-3 рази на добу.

Дезінтоксикаційна терапіяпоказана при інтоксикації, у разі прогресування ТБ процесу або загрози переходу його в хронічну форму. Включає в себе переливання препаратів крові (плазма, альбумін, протеїн); електролітні розчини (розчин Рінгера-Локка 200-400 мл в/в крапельно 1 раз на добу, реосорбілакт 200 мл в/в крапельно 1 раз на добу ); сольові розчини, глюкозу.

Десенсибілізуючі антигістамінні засоби(супрастін, діазолін, лоратадін, тавегіл) призначають для усунення алергічного компоненту запального процесу і при алергічних реакціях на АБП.

При ТБ завжди порушуються імунні процеси, особливо Т-система імунітету. Тому виправдане призначення імуностимулюючих засобів. До них відносяться тималін, Т-активін, натрію нуклеїнат, спленін та інші. Їх призначають під контролем показників імунного стану організму.

Препарати, спрямовані на нормалізацію обмінних процесів і функцію внутрішніх органів,відіграють велику роль в комплексному лікуванні хворих на ТБ. Обмінні порушення і дисфункція внутрішніх органів можуть бути зумовлені ТБ інтоксикацією, супровідними захворюваннями, а також впливом ПТП.

Ізоніазид призводить до дефіциту вітамінів групи В, етіонамід і протіонамід порушують обмін нікотинової кислоти, тому при лікуванні препаратами групи ГІНК призначають курси тіаміну і піридоксину, при лікуванні етіонамідом і протіонамідом – вітамін РР. Більшість ПТП мають певну гепатотоксичну дію, тому на фоні хіміотерапії, особливо в осіб із супровідними захворюваннями печінки, необхідно призначати гепатопротектори (ессенціале, карсил, дарсил, лів-52, сілібор, ліволін).

При ТБ активуються процеси перекисного окислення ліпідів, знижується антиоксидантний захист організму, розвивається гіпоксія. Для корекції призначаються антиоксиданти: токоферолу ацетат (1 капс. 1-2 рази на день), натрію тіосульфат 30% р-н (5 мл в/в 1 раз на добу) та інші. Особливо ефективне застосування антиоксидантів у поєднанні зантигіпоксантами:пірацетам, рібоксин та інші. Застосування цих препаратів в комплексному лікуванні ТБ запобігає виникненню побічних реакцій на ПТП, особливо гепатотоксичних, має антифібротичну дію, стимулює репаративні процеси, поліпшує трофіку легеневої тканини, сприяючи більш досконалому загоєнню специфічних змін.

При гіпотрофії, анорексії, порушенні білкового обміну, який часто супроводжує хронічні, поширені форми ТБ, призначають анаболічні препарати: нерабол, ретаболіл. Вони стимулюють синтез білків, тому під час лікування ними потрібно збільшити в харчовому раціоні кількість білків, переливати білкові препарати і гідролізати.

Стимулятори репаративних процесів і загоєння каверн використовують на пізніших етапах лікування, коли існує загроза формування грубих фіброзних змін. До них належать екстракт алоє (1 мл підшкірно, щоденно), склоподібне тіло (1-2 мл підшкірно, щоденно), плазмол (1 мл підшкірно, щоденно), завись плаценти (2 мл підшкірно, 1 раз на 7-10 днів). Всі ці препарати мають позитивний вплин на неспецифічну реактивність організму, тканинний обмін, сприяють досконалішому загоєнню, зменшують формування грубих рубцевих змін.

Фізіотерапевтичні методи лікування

Використовуються з метою безпосереднього впливу на ТБ процес, попередження його ускладнень та ліквідацію окремих симптомів. Метою призначення фізіотерапії на початковому етапі лікування є підвищення концентрації ПТП в зоні ураження (тканинний електрофорез із хіміопрепаратами); зменшення бронхіальної обструкції, гіпоксії, протизапальна, десенсибілізуюча, імуномодулююча дія (інформаційно-хвильова терапія, УВЧ-терапія, інгаляції та інші). На пізніших етапах метою фізичних методів лікування є стимуляція процесів розсмоктування, підвищення проникності тканинних мембран для ПТП, поліпшення репаративних процесів, прискорення загоєння каверн, запобіганню надмірному утворенню сполучної тканини.

Санаторно-курортне лікування

В доантибактеріальний період відігравало провідну роль, в наш час має допоміжне значення на заключному етапі хіміотерапії і після оперативних втручань. Метою санаторного лікування є закріплення результатів стаціонарного етапу терапії і підготовка до праці.

Основними лікувальними факторами кліматотерапії є максимальне перебування на свіжому повітрі з низькою вологістю, малими коливаннями температури і атмосферного тиску, дозовані сонячні ванни, ЛФК.

Клімат південних приморських курортів лагідний і показаний особам з підвищеною чутливістю до коливань метеорологічних факторів. Приморські курорти України розміщені на Південному березі Криму (Симеїз, Алупка, Ялта), біля Одеси. Лікування в гірських санаторіях (Ворохта, Яремча) з подразнювальним кліматом доцільне при затихаючих обмежених формах ТБ без ознак серцево-судинної недостатності. Хворі, які важко переносять акліматизацію повинні лікуватися в місцевих санаторіях.