2. Тб у хворих на віл/снід
Швидке зростання поширеності ВІЛ-інфекції в багатьох країнах світу стає проблемою у виявленні і лікуванні ТБ. Цей процес також ускладнює боротьбу з ТБ.
СНІД (синдром набутого імунодефіциту) обумовлений дією ВІЛ (вірусу імунодефіциту людини). У країнах з високою поширеністю ТБ, як правило, 30-60% дорослого населення інфіковане МБТ. Імунна система більшої частини людей при інфікуванні МБТ здатна самостійно захистити організм від розвитку ТБ. Але якщо імунітет пригнічений дією ВІЛ, тоді МБТ починають розмножуватися, і подальший розвиток ТБ не може бути зупиненим. Таким же чином люди з ВІЛ-інфекцією, навіть якщо вони ще не хворі, не здатні чинити опір новій інфекції МБТ. У зв'язку з цим можна припускати підвищену поширеність ТБ в тих країнах, де росте число ВІЛ-інфікованих.
ВІЛ-інфекція – це захворювання, що розвивається в результаті тривалого персистування вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) у лімфоцитах, макрофагах. Кількість інфікованих в світі людей подвоюється кожні 10-14 міс. ВІЛ-інфіковані – це група підвищеного ризику, у яких в 8-14% діагностують ТБ. Захворюваність у них в 74 рази перевищує цей показник серед населення України.
СНІД– синдром набутого імунодефіциту, остання стадія пролонгованої вірусної інфекції, перебігає з ураженням імунної і нервової системи, являється розвитком тяжких вірусних, бактеріальних , паразитарних захворювань і злоякісних новоутворень, що призводить до летального кінця. СНІД у хворих на ТБ виявляють у 66 разів частіше, ніж серед населення.
Перші відомості про захворювання з’явилися в 1981р. В 1983р. був виділений вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Згодом були встановлені шляхи передачі: через кров та статевим шляхом. Міститься у всіх рідинах організму – спинномозкова, слина, піт, молоко.
Поширення захворювання почалось з Африки – Гаїті – США. В Західній Європі випадки захворювання з’явилися на 1 рік пізніше. Вважається, що багато хворих в США (більше чоловіки) та Центральній Африці. Заїр, Уганда та інші. – кількість хворих чоловіків та жінок однакова. На Україні найвища захворюваність СНІДом в Одесі, Миколаєві, Луганську.
Етіологія:збудник лімфотропний ретровірус. В 1983 р. лікар Чалло виділив НТLV-І і НТLV-ІІ – людський Т-лімфоцитарний вірус (стимулює Т-лімфоцти). В 1984 р. він же виділив НТLV-ІІІ (знищує Т-лімфоцити) від хворих раком. В 1986 р. – отримав назву вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).
Джерела захворювання:хворі на СНІД, вірусоносії, які в ранній період інфікування практично здорові.
Групи ризику:
ін’єкційні наркомани;
хворі гемофілією;
реципієнти;
діти, батьки яких належать до груп ризику;
повії;
гомосексуалісти;
особи, які перебували в Африці.
Шляхи зараження:
нестерильний інструментарій (не стерилізованих належним чином, це зазвичай поширено серед наркоманів);
переливання крові донорів із груп ризику (у країнах, де багато людей ВІЛ-інфіковані, навіть кров, що пройшла тестування на наявність ВІЛ, може бути небезпечна, оскільки існує вірогідність того, що кров може містити ВІЛ, перш ніж антитіла будуть виявлені);
трансплантація органів ( нирка і т.д.)
внутрішньоутробне зараження плоду або під час пологів зараження дитини від матері
годування дитини молоком матері, хворої на СНІД
тріщини на слизовій оболонці прямої кишки
предмети туалету.
Між моментом ВІЧ-інфікування і розвитком СНІДу проходить відносно тривалий період, часто декілька років. Цей період коротший серед дітей у віці до 5 років і у осіб старше 40 років. Протягом цього інкубаційного періоду пацієнт може себе відчувати практично здоровим (хоча залишається інфікованим). Розвиток ТБ – часто перша ознака ВІЛ-інфікованості.
Близько 50% хворих ТБ, одночасно ВІЛ-інфіковані, не мають явних ознак ВІЛ-інфікування. Єдиним способом встановлення діагнозу є тестування на наявність ВІЛ.
Патогенез: ВІЛ вибірково уражає Т-лімфоцити – систему клітинного імунітету. ВІЛ – лімфоцитарний ретровірус ІІІ типу – діє цитостатично на Т-хелпери (СD4-лімфоцити), які відіграють важливу роль у механізмі протитуберкульозного захисту і формування специфічної гранульоми. У хворих на СНІД спостерігається дефіцит Т-хелперів, порушення співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів до 1:1 (при нормі 2:1). Пригнічення клітинного імунітету сприяє реактивації ТБ змін або свіжого зараження. Пригнічення імунітету сприяє прогресуванню активного процесу, генералізації інфекції з ураженням легень, лімфатичних вузлів, кісткового мозку, ЦНС.
Патоморфологія:специфічної картини немає. Виділяють 3 типи ураження лімфатичних вузлів: 1 – фолікулярна гіперплазія; 2 – фоллікулярна гіпоплазія (інволюція); 3 – змішана форма.
Клінічні прояви. Виділяють наступні відмінності клінічних проявів ТБ серед ВІЛ-інфікованих в порівнянні з ВІЛ-неінфікованими хворими:
1. Наявність нелегеневих форм ТБ, часто у вигляді збільшених лімфатичних вузлів, що рідко спостерігається при інших формах ТБ.
2. Підвищена частота міліарного ТБ. МБТ можуть бути виділені з крові, чого ніколи не буває при звичайному ТБ.
3. Дані рентгенологічного обстеження. На ранніх стадіях ВІЛ-інфекції клініка ТБ легенів мало відрізняється від звичайної. У пізніших стадіях ВІЛ-інфекції частіше спостерігаються збільшені медіастинальні лімфатичні вузли. Розпад зустрічається рідше. Частіше, ніж зазвичай, виявляються плевральні і перикардіальні випоти. Тіні в легені можуть швидко змінюватися.
4. ТБ може розташовуватися в незвичайних ділянках організму, наприклад, у вигляді туберкульом мозку, абсцесів в стінці грудної клітки або у іншому місці.
5. У мокроті МБТ часто не виявляються, не дивлячись на значні рентгенологічні зміни в легенів.
- 1.Епідеміологія туберкульозу
- 2. Етіологія туберкульозу
- 3. Патогенез
- 4. Імунітет при туберкульозі
- 5. Клінічна класифікація туберкульозу
- IV. Ускладнення:
- V. Клінічна та диспансерна категорії обліку хворого
- VI. Ефективність лікування:
- VII. Наслідки туберкульозу (в90)
- Зміна діагнозу у хворого на тб за результатами його лікування
- 1. Клінічні методи діагностики
- Методика об`єктивного обстеження хворого туберкульозом
- 3. Рентгенологічні методи діагностики
- 4. Туберкулінодіагностика
- 1.Загальні принципи лікування хворих на тб
- 2.Антимікобактеріальні препарати
- 3.Патогенетична терапія тб
- Симптоматична і патогенетична терапія туберкульозу
- 4. Хірургічні методи лікування
- 5. Стандартні режими лікування тб:
- 1. Неспецифічна профілактика
- 2. Специфічна профілактика
- 2. Туберкульоз невстановленої локалізації
- 3. Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів
- 4. Первинний туберкульозний комплекс
- 5. Ускладнення первинних форм тб
- 6. Особливості перебігу первинних форм тб у підлітків
- 1. Дисемінований тб легень
- 2. Міліарний тб
- 3. Тб нервової системи і мозкових оболонок
- 1.Осередковий (вогнищевий) туберкульоз
- 2. Інфільтративний туберкульоз
- 3. Казеозна пневмонія
- 4. Туберульоми
- 5. Фіброзно-кавернозний туберкульоз
- 6. Циротичний туберкульоз
- 5.2. Спонтанний пневмоторакс
- 5.3. Амілоїдоз
- 5.4.Ателектаз
- 5.5. Хронічне легеневе серце
- III. По патогенезі:
- 5.6.Дисмікроелементоз
- Етіологія.
- Клініка.
- Клінічних проявів - протікає у декілька фаз.
- Лікування.
- Фізико-біохімічні характеристики транссудату й ексудату
- Диференціальна діагностика ексудативного плевриту
- 1. Тб легнь поєднаний з професійними пиловими захворюваннями
- 2. Тб у хворих на віл/снід
- 6. Туберкуліновий тест зазвичай негативний (анергія).
- 3. Тб і цукровий діабет
- 4. Тб і виразкова хвороба
- 5. Тб і хронічні неспецифічні захворювання легень
- 6. Туберкульоз і алкоголізм
- 7. Тб і вагітність
- 8. Тб і рак легенів
- 9. Організація медичної допомоги хворим на тб
- 10. Протитуберкульозний диспансер
- 11. Виявлення хворих на туберкульоз
- 12. Групи контингентів диспансерного обліку