4. Імунітет при туберкульозі

Імунітет – специфічна реактивність, спосіб захисту організму від живих тіл і речовин, що несуть ознаки генетичної чужорідності, здатність вищих організмів розпізнавати, знешкоджувати і елімінувати генетично чужорідні речовини; функція спеціалізованої системи генетичного нагляду організму – імунної системи (Р.В. Петров). Імунітет при туберкульозі істотно відрізняється від імунітету при інших інфекціях. Інфікування МБТ не завжди супроводжується розвитком захворювання, що свідчить про наявність природної стійкості до них (природний імунітет). Вона ґрунтується на спроможності організму ліквідувати збудника захворювання і запобігти хвороби. Природний протитуберкульозний імунітет неоднаково виражений у різних видів тварин. Серед ссавців найбільш чутливими до МБТ є морські свинки, кролики, мавпи; відносно стійкі – білі миші, людина; найбільше стійкі – щури, собаки, коні, кози.

Різний ступінь природної стійкості до туберкульозної інфекції різних видів тварин і людини пов’язаний із генетичними факторами, які визначають різну схильність до захворюваності різних людей і тварин. Виконано багато досліджень, які довели асоціацію генів НLА-системи зі стійкістю до ТБ.

У відповідь на проникнення МБТ в організмі розвиваються специфічні імунологічні зміни, які визначають набутий протитуберкульозний імунітет. Доказом розвитку імунітету є ефективне застосування вакцини БЦЖ. Набутий імунітет виникає не тільки в результаті вакцинації, а й в наслідок природного інфікування. В механізмі набутого імунітету відіграють роль: підвищена чутливість сповільненого типу, антитілоутворення, фагоцитоз.