1. Значення сенсорних систем для організму людини

Система, яка забезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізатором, або сенсорною системою (від лат. sensus - відчуття, сприйняття). Вчення про аналізатори розроблене І.П. Павловим. Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв’язаних відділів:

1) рецептора — периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;

2) провідника збудження — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;

3) нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Таким чином, кожен аналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів (рис.73). До периферичного відділу входить рецепторний апарат, до провідникового - аферентні нейрони і провідні шляхи, до центрального - ділянки кори півкуль великого мозку.

Периферичний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами.

Екстерорецептори (від лат. exter – зовнішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належать сприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри (дотику і тиску), органів нюху, смаку.

Інтерорецептори (від лат. interior – внутрішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішнього середовища організму.

Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін.) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внутрішніх органів. У результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця.

За характером взаємодії з подразником рецептори поділяються на контактні і дистантні; за видом енергії, що трансформується в рецепторах – механорецептори, хеморецептори, фоторецептори та інші.

Контактні рецептори можуть одержати інформацію про властивості предмета, явища, дістати подразнення тільки при контакті, безпосередньому стиканні з агентом середовища. Це – хеморецептори язика, дотикові рецептори шкіри.

Завдяки дистантним рецепторам можна дістати інформацію на відстані: агент середовища поширює хвильову енергію – світлову, звукову. Саме її і вловлюють дистантні органи чуття, наприклад, око, вухо.

Механорецептори трансформують механічну енергію в енергію нервового збудження (наприклад, рецептори дотику), хеморецептори - хімічну (рецептори нюху, смаку), фоторецептори – світлову (рецептори органа зору), терморецептори – теплову (холодові і теплові рецептори шкіри).

Рецептори відрізняються дуже високою збудливістю щодо адекватних подразнень. Специфічні для певного рецептора подразники, до яких він спеціально пристосований у процесі філо– і онтогенезу, називаються адекватними. При дії адекватних подразників виникають відчуття характерні для певного органа чуття (око сприймає тільки світлові хвилі, але не сприймає запахи, звук).

Крім адекватних, існують неадекватні подразники, які зумовлюють тільки примітивні відчуття, властиві певному аналізатору. Наприклад, від удару у вухо виникає дзвін у вухах.

Збудливість рецепторів залежить як від стану всього аналізатора, так і від загального стану організму. Найменша різниця в силі двох подразників одного виду, яка може сприйматись органами чуття, називається порогом розрізнення. Проте більшість імпульсів від рецепторів внутрішніх органів, досягаючи кори великого мозку, не спричиняє психічних явищ. Такі імпульси називаються субсенсорними: вони нижче порога відчуттів і тому не зумовлюють відчуттів.

Рецептори здатні звикати до сили подразника. Цю властивість називають адаптацією (від лат. adaptatio – пристосування), при якій зменшується або збільшується чутливість рецепторів. Найбільша швидкість адаптації для рецепторів, які сприймають дотик до шкіри, найменша - для рецепторів м’язів. Найповільніше адаптуються рецептори кровоносних судин і легенів, що забезпечує постійну саморегуляцію артеріального тиску і дихання. Зумовлена адаптація, насамперед, змінами в кіркових відділах аналізаторів, а також процесами, які здійснюються у самих рецепторах.

Провідниковий відділ сенсорних систем складається з доцентрових (аферентних) нервових волокон у складі чутливих нервів та деяких підкіркових утворень (ядер гіпоталамуса, таламуса та ретикулярної формації). У цьому відділі імпульс від рецепторів не тільки проводиться, але й кодується та перетворюється.

У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються у свідомості, у вигляді відчуття. На основі відчуття виникають складніші суб‘єктивні образи: сприймання, уявлення.

У дітей органи чуття ще недосконалі і перебувають в процесі розвитку. Найпершими розвиваються органи смаку і нюху, а потім органи дотику. Для удосконалення різних органів чуття у дітей велике значення має правильно поставлене тренування їх в процесі розвитку.