3. Сон та його гігієнічне значення

Для нормального розвитку нервової системи дітей велике значення має організація режиму дня, тобто правильне чергування праці, відпочинку і сну.

Сон — специфічний стан центральної нервової системи, який супроводиться складними фізіологічними процесами. Під час сну втрачається активний зв’язок з навколишнім середовищем. Електрофізіологічними дослідженнями встановлено наявність двох фаз сну. У стані повільного сну, який настає відразу після засипання, сповільнюється частота дихання і скорочення серця, знижується тонус скелетних м’язів, знижується температура тіла, сповільнюється обмін речовин і енергії. Через 1 – 1,5 години повільний сон змінюється швидким — дихання і скорочення серця стають швидкими, активізується діяльність внутрішніх органів, спостерігаються окремі мимовільні скорочення деяких груп м’язів. Швидкий сон триває 10 – 15 хвилин. За 7 – 8 годин сну настає 4 – 5 змін циклів сну.

Згідно з уявленнями І.П.Павлова, сон за своєю фізіологічною суттю є гальмуванням, яке поширюється по корі і підкіркових утвореннях мозку. При цьому активний сон розвивається під впливом гальмівних умовних подразників, а пасивний — при обмеженні потоку аферентних імпульсів у кору великого мозку. У стовбурі головного мозку знаходяться центри, з якими пов’язані неспання і сон. Підтримання стану неспання зв’язане з активізуючими впливами, що йдуть в кору великого мозку із ретикулярної формації стовбура мозку. Перетинання мозку вище ретикулярної формації викликає у тварин безперервний сон.

Настання сну зв’язують із збудженням структур, які розташовані в області згір’я. Ці структури пригнічують активність ретикулярної формації. Зміна неспання і сну повторює добовий природний ритм — зміну дня і ночі, до якого пристосувалися живі організми. Ще одна причина сну — втома. Сон може настати умовно-рефлекторно, а також при гуморальній регуляції зміни сну і неспання — при дії біологічно активних речовин, вміст яких змінюється протягом доби.

На загальному фоні гальмування кіркових клітин залишаються ділянки, що перебувають у стані активності. Діяльність цих незагальмованих ділянок може викликати суб‘єктивні переживання, які людина сприймає як сновидіння. Сновидіння — це комбінація вражень, які виникають під час сну і зберігаються в мозку. І.М.Сєченов називав сновидіння небувалими комбінаціями колишніх вражень. Уві сні нормальні функціональні зв‘язки між окремими групами клітин кори великого мозку порушуються (більшість з них перебуває в стані гальмування). Цим пояснюється незвичайний, часом фантастичний характер сновидінь.

Інтенсивність кіркового гальмування під час сну не залишається постійною. Подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища, які діють на сплячу людину, можуть приводити окремі ділянки кори головного мозку в стан неспання. Звичайно перед засинанням людина намагається усунути усі подразники, які можуть заважати міцному сну: гасить світло, вимикає радіо тощо. Проте усунути всі подразники неможливо. Під час сну подразнення продовжують надходити в центральну нервову систему від рецепторів шлунка, кишечнику, серця, нирок та інших внутрішніх органів. Якщо перевантажити шлунок перед сном їжею, то майже завжди сон супроводжується страхітливими сновидіннями. Незручне положення тіла також може стати джерелом подразнень, які надходять до кори півкуль головного мозку і збуджують певні групи її клітин. Внаслідок цього в мозку розгальмовуються сліди пережитих в минулому вражень, з яких і будуються наші сновидіння. Отже, сновидіння є результатом своєрідної діяльності незагальмованих ділянок кори головного мозку, змінами відображень навколишньої дійсності.