Групи крові

На початку ХХ ст. австрійський учений Карл Ландштейнер і чеський медик Ян Янський встановили групи крові (1902 р.). К.Ландштейнер сформулював два основних правила переливання крові: 1 — антитіла ніколи не виробляються проти своїх власних антигенів; 2 — в сироватці крові людини або тварин в нормі можуть бути антитіла тільки до антигенів, яких немає в цієї особини. Тому людям, які мають І групу крові, можна переливати лише І групу. Кров І групи можна переливати усім (універсальні донори). Особинам, які мають ІV групу крові, можна переливати кров усіх чотирьох груп (універсальні реципієнти). Особинам, які мають ІІ і ІІІ групи крові можна переливати тільки їх групи, або кров І групи. Перше переливання крові від людини людині було зроблено в 1819 році лондонським професором Бленделем, а в Росії - петербурзьким лікарем Г.С.Вольфом (1832 р.).

Крім груп, під час переливання крові слід враховувати і так званий резус-фактор (термін походить від назви мавп макак-резус, в яких уперше було виявлено цей чинник). Резус-фактор, який умовно позначають літерами Rh, присутній у 85% людей. Таких людей та їхню кров називають резус-позитивними, інших людей, у крові яких він відсутній , - резус-негативними. Резус-фактор є спадковим і незмінним протягом життя. Якщо кров, яка містить цю речовину, перелити людині, яка її не має, то у неї утворяться специфічні антитіла. Повторне введення такій людині крові, яка містить резус-фактор, може викликати аглютинацію еритроцитів і тяжкі ускладнення в організмі.

Резус-несумісність матері і плода (коли у плода кров резус- позитивна, а у матері резус-негативна) може призвести до утворення у матері антирезус-аглютинінів, відхилення від нормального протікання вагітності і до смерті плода і викидання (якщо концентрація антирезус-аглютинінів висока) або до народження плода живим, але з гемолітичною жовтяницею.

У практиці охорони здоров‘я з метою підбору сумісної крові для переливання визначають групову та резус-належність, а також проводять пробу на індивідуальну та біологічну сумісність. Кров переливають прямим (від донора до реципієнта) і непрямими способами. Для непрямого переливання використовують консервовану кров або її замінники. У деяких випадках переливають не цільну кров, а окремі складові її частини: плазму або еритроцити (для лікування недокрів’я), тромбоцити (при тяжких кровотечах). Широко використовують замінники крові — фізіологічний розчин, виготовлений на основі 0,9% розчину хлористого натрію. До складу замінника часто вводять білки, щоб поповнювати їх втрату під час кровотечі.