Зліва - вдих; справа - вдих.

Під час вдиху відбувається збільшення грудної клітки, завдяки опусканню діафрагми і підніманню ребер. Діафрагма — утвір, що відмежовує грудну порожнину від черевної, має вигляд поперечно-розміщеної куполоподібної м’язово-сухожильної пластинки, краї якої прикріплені до стінок грудної клітки. Опускання діафрагми здійснюється за рахунок скорочення смугастих м’язових волокон. Ребра під час вдиху піднімаються догори, передніми кінцями відсувають груднину вперед, що супроводжується збільшенням грудної порожнини і завдяки скороченню зовнішніх міжреберних м’язів, які прикріплюються косо від ребра до ребра.

У процесі вдиху беруть участь міжхрящові м’язи трахеї, бронхів. Глибокий вдих викликається одночасним скороченням міжреберних м’язів, діафрагми, м’язів грудей і плечового пояса. При цьому переборюється ряд перепон: еластична тяга легень, опір реберних хрящів, маса грудної клітки, що піднімається вгору, опір черевних нутрощів та стінок живота.

Між грудною стінкою і поверхнею легень (між парієтальним і вісцеральним листками плеври) лежить щілина з негативним тиском. Плевральна щілина закрита герметично, тому під час розширення грудної клітки слідом за її стінками ідуть і легені, які завдяки еластичності їх тканини легко розтягуються. В розтягнутих легенях тиск повітря падає нижче від атмосферного. Грудна порожнина герметично закрита і з навколишнім середовищем сполучається тільки через дихальні шляхи. Тому при наявності різниці тиску між атмосферним і легеневим повітрям зовнішнє повітря заходить у легені, тобто відбувається вдих.

Після закінчення вдиху м’язи розслабляються і грудна клітка повертається до вихідного положення (видих). Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м’язів. У глибокому видиху беруть участь м’язи живота, внутрішні міжреберні та інші м’язи. Коли розслабляються м’язи діафрагми, купол її під тиском черевних органів піднімається і стає опуклішим, що зменшує грудну порожнину у вертикальному напрямі. Зменшення розмірів грудної порожнини приводить до зменшення об’єму легень, до збільшення тиску в легенях, внаслідок чого частина повітря виходить з легень назовні, поки тиск повітря в легенях не зрівняється з атмосферним.

У людини у диханні можуть брати участь або м’язи діафрагми, або міжреберні м’язи. У випадку переважання участі міжреберних м’язів кажуть про грудний тип дихання, якщо переважають діафрагмальні м’язи, то таке дихання називається черевним.

У новонароджених переважає діафрагмальне дихання з незначною участю міжреберних м’язів. Діафрагмальний тип дихання зберігається до другої половини першого року життя. В міру розвитку міжреберних м’язів і росту дитини грудна клітка опускається вниз і ребра набирають косого положення. Дихання немовлят стає грудочеревним із перевагою діафрагмального.

У віці від 3 до 7 років у зв’язку з розвитком плечового пояса все більше починає переважати грудний тип дихання і до 7 років він стає виражений. У 7 – 8 років починаються статеві відмінності в типі дихання: у хлопчиків переважає черевний тип дихання, у дівчаток — грудний.

Доросла людина робить приблизно 15 – 17 дихальних рухів за хвилину і за один вдих вдихає приблизно 500 мл повітря. Співвідношення частоти дихання і серцевих скорочень дорівнює 1:4 - 1:5. При м’язовій роботі дихання збільшується в 2 – 3 рази. При захворюваннях частота та глибина дихання змінюються.

При глибокому диханні альвеолярне повітря вентилюється на 80 – 90%, що забезпечує більшу дифузію газів. При неглибокому — більша частина вдихуваного повітря залишається в мертвому просторі — носоглотці, ротовій порожнині, трахеї, бронхах.

Дихання новонародженої дитини 48 – 63 дихальних рухів за хвилину, часте, поверхове. У дітей першого року при неспанні — 50 – 60, під час сну 35 – 40, у дітей 4 – 6 років — 23 – 26 циклів за хвилину, у дітей шкільного віку 18 – 20 разів за хвилину.