22.1. Загальна характеристика I класифікація пластирів

Пластирі (Emplastra) — лікарська форма для зов­нішнього застосування, яка прилипає до шкіри, впливає на шкі­ру, підшкірні тканини і в деяких випадках чинить загальну дію на організм. Це одна з найстаріших лікарських форм.

Пластирі при кімнатній температурі мають вигляд твердої маси. При температурі тіла вони розм'якшуються, а при температурі 65—100 °С —плавляться. За цих умов їх можна сплавляти з різ­ними лікарськими і допоміжними речовинами і змішувати з по­рошкоподібними матеріалами. Крім того, пластирі можуть випу­скатися у вигляді рідин, у скляних флаконах, алюмінієвих тубах, аерозольних балонах.

Залежно від м eд и ч н о г о п pи з н а ч eн н я пластирі по­діляють на епідерматичні, ендерматичні і діадерматичні.

Епідерматичні пластирі застосовують для захисту шкіри від шкідливих впливів, для закриття дефектів шкіри, зближення країв ран і фіксації пов'язок на поверхні шкіри.

Ендерматичні пластирі містять лікарські речовини, що впли­вають на хвору шкіру.

Діадерматичні пластирі містять лікарські речовини, що про­никають через шкіру і впливають на глибоко залеглі тканини, або чинять загальну дію на організм.

Епідерматичні пластирі повинні мати добру липкість, щільно приставати до шкіри і не подразнювати її. Вони можуть не місти­ти лікарських речовин, виступаючи як перев'язувальний мате­ріал. Унаслідок «парникового» ефекту епідерматичні пластирі сприяють розм'якшенню шкіри, підсилюють процеси кровообігу і розсмоктування. Ендерматичні і діадерматичні пластирі є більш м'якими за консистенцією, тому що мають забезпечити макси­мальне вивільнення лікарських речовин і їх проникнення на різ­ну глибину тканини або надання резорбтивної дії.

624

625

Пластирі випускають у вигляді пластичної маси на підложці (полотно, шифон, коленкор, папір та інші); твердих пластирних мас (циліндри, бруски, плитки, палички); рідких розчинів (шкір­ні клеї).

До складу пластирної маси входять лікарські речовини та ос­нова. Як лікарські речовини використовуються антибіотики, сір­ка, кислота саліцилова, екстракти, настойки та ін.

Пластирна основа може містити натуральні (каніфоль) і син­тетичні смоли, віск, парафін, церезин, вазелін, ланолін, свинцеві солі вищих жирних кислот (свинцеве мило), жири, каучук, ніт­роцелюлозу, кополімери вінілпіролідону з вінілацетатом, поліме-такрилати та акрилати, леткі розчинники (ефір, бензин, етанол). До її складу входять пластифікатори (лінетол, рослинні олії, ди-бутилфталат, спирт цетиловий та інші), антиоксиданти, напов­нювачі тощо.

Залежно від с к л а д у пластирі класифікують на свинцеві (свинцево-смоляні і свинцево-воскові); смоляно-воскові; каучуко­ві; рідкі (шкірні клеї).

Технологія виготовлення пластирів залежить від того, до якої групи вони відносяться.

22.1.1. ПЛАСТИРІ СВИНЦЕВІ

Пластирі свинцеві містять у своєму складі свинцеве мило. Свин­цеві мила сплавляються зі смолами, восками, лікарськими речо­винами, не забруднюють одяг, стійкі при зберіганні.

Простий свинцевий пластир (EmplastrumPlumbisimplex).Однорідна тверда маса сіруватого або жовтуватого кольору, при нагріванні стає в'язкою і липкою. Препарат не повинен бути жир­ним на дотик і мати згірклий запах.

Застосовують як основу для приготування інших пластирів і зовнішньо при гнійно-запальних захворюваннях шкіри, фурун­кулах, карбункулах та ін.

Склад: плюмбуму оксиду (свинцевого глету) — 10,0г; олії со­няшникової — 10,0г; свинячого жиру очищеного — 10,0г; води очищеної достатня кількість.

У хімічному відношенні пластир являє собою суміш свинцевих солей. В основі промислового способу виробництву пластиру ле­жить реакція омилення жирів плюмбуму оксидом у присутності води при температурі кипіння маси. Основним обладнанням є ре­актори емальовані або з нержавіючої сталі (виключене використан­ня мідних і міднолуджених котлів), які мають парову оболонку та мішалку.

Приготування простого свинцевого пластиру. У реактор по­міщають розраховану кількість свинячого жиру і олії соняшни-

KOBoiі сплавляють, регулюючи температуру подачею глухої пари. Об'єм реактора повинен перевищувати кількість реакційної маси не менше ніж у 4—5разів, тому що маса під час варіння сильно піниться. Свинцевий глет розтирають у дрібний порошок, просію­ють через шовкове сито і змішують із двома частинами свіжопе-ревареної води очищеної. У розплавлену, але не перегріту суміш жирів додають суспензію плюмбуму оксиду у воді порціями без залишку при постійному перемішуванні і нагріванні. При цьому відбувається реакція омилення, у результаті якої утворюєть­ся жирна сіль свинцю (свинцеве мило). У хімічному відношен­ні свинцевий пластир являє собою суміш свинцевих солей олеїно­вої, пальмітинової та стеаринової кислот із значною перевагою останніх.

Процесе варіння необхідно проводити при температурі 100— 110 °Спротягом 2—3год. У процесі варіння через кожні 5 хв у ре­акційну масу додають невеликими порціями гарячу воду, слідку­ючи за тим, щоб вона повністю не википала, про що свідчить наявність дрібнопузирчастої піни. Масу постійно перемішують, тому що реакція відбувається на межі жир — плюмбуму оксид, що мають різну густину і прагнуть розділитися. Додавання ж великих кількостей води сповільнює процес, що сприяє розшаруванню системи.

Відсутність піни при довгому нагріванні маси вказує на те, що вода википіла, і температура суміші може перевищити 110°С. Додавання чергових порцій води призводить до розбризкування маси, тому необхідно бути обережним.

У процесі варіння початковий червонуватий колір суміші по­ступово переходить у білувато-сірий, а під кінець варіння —у білуватий.

Варіння пластиру вважається закінченим, якщо невелика про­ба, вилита в холодну воду, являє собою пластичну масу, яка при розминанні не мазка і не прилипає до пальців.

Готовий пластир звільняють від гліцерину багаторазовим роз­мішуванням маси в теплій воді за допомогою тістомісилки, що обігрівається. Відмитий таким чином пластир знову переводять у реактор і нагрівають до 105—110 °Сдо повного видалення води. Проба висушеного свинцевого пластиру, узятого шпателем, по­винна витягуватися в тонку прозору нитку. Погано висушений і недостатньо звільнений від гліцерину пластир при зберіганні стає твердим і ламким, гіркне і пліснявіє.

На якість пластиру впливає якість вихідних жирів, плюмбу­му оксид не повинен містити домішок сурику (РЬ₃0₄), що майже не омилює жири. Використана вода не повинна містити карбона­тів, сульфатів і вуглекислоту, що перетворюють плюмбуму оксид в плюмбуму сульфати і карбонати, які не окислюють жирів.

626

627

Стандартизація готового препарату проводиться за реак­ціями істинності і кількісного вмісту плюмбуму оксиду. У препа­раті не має бути пероксиду, плюмбуму карбонату і плюмбуму ок­сиду. Втрата в масі при висушуванні не повинна перевищувати 3 %.

Простий свинцевий пластир може застосовуватися самостій­но, а також входити до складу інших пластирів і мазі свинцевої (діахільної).

Пластирі на основі простого свинцевого пластиру прийнято поділяти на свинцево-смоляні та свинцево-воскові.

Пластир свинцевий складний (EmplastrumPlumbicomposi-tum) —свинцево-смоляний пластир такого складу: пластиру свин­цевого простого 85,0частин; каніфолі 10,0частин; масла терпен­тинного 5,0частин.

Свинцевий пластир і каніфоль сплавляють у реакторі з паро­вим обігрівом. До напівохолодженої маси при безперервному пе­ремішуванні додають скипидар. 3отриманої маси видавлюють або викачують палички.

Застосовують як легкий подразнювальний засіб. Пластир епіліновий 4 % -вий (Emplastrum Epilini) належать до свинцево-воскових пластирів і має такий склад: епіліну цитра­ту 4,0 частини; пластиру свинцевого простого 51,0 частина; лано­ліну безводного 20,0 частин; воску 5,0 частин; води очищеної 20,0 частин.

Однорідна липка маса світло-жовтого або буровато-жовтого кольору м'якої консистенції. Пластир не повинен мати згірклого запаху.

Застосовується як депіляційний засіб при грибкових захворю­ваннях шкіри.

Приготування епілінового пластиру. У реактор із паровою оболонкою і мішалкою поміщають попередньо відважені простий свинцевий пластир, віск і ланолін безводний. Суміш сплавляють при постійному перемішуванні, фільтрують у гарячому вигляді через капронову сітку. Епіліну цитрат розчиняють у відміреній кількості води, уводять у розплав і емульгують при перемішуван­ні до утворення однорідної маси і повного її охолодження. Готовий пластир фасують у банки з темного скла.

Стандартизацію готового продукту проводять за реакція­ми істинності і кількісного вмісту епіліну цитрату (3,8—4,2 %),органолептичними показниками.

Пластир «Уреапласт» (Emplastrum«Ureaplastum»)містить сечовину 20,0частин; води 10,0частин; бджолиного воску 5,0ча­стин; ланоліну 20,0частин; свинцевого пластиру 25,0частин.

Застосовується як кератолітичний засіб при лікуванні оніхо-мікозів.

22.1.2. ПЛАСТИРІ СМОЛЯНО-ВОСКОВІ

Основами смоляно-воскових пластирів є сплави смол і воску. До їх складу можуть входити також жири і вуглеводи. Найбільш широко застосовується мозольний пластир.

Мозольний пластир (Emplastrum ad clavos) має у своєму скла­ді: кислоти саліцилової 20,0 частин; каніфолі 27,0 частин; пара­фіну 26,0 частин; петролатуму 27,0 частин.

Однорідна м'яка, липка, але не в'язка маса жовтого або тем­но-жовтого кольору. Температура плавлення не вище 60 °С.Роз­плавлений пластир має характерний запах каніфолі.

Застосовується як засіб для видалення мозолей (кератолітич­ний засіб).

Приготування мозольного пластиру. У реактор із паровою оболонкою і мішалкою поміщають відважену кількість каніфолі, парафіну та петролатуму і сплавляють. Сплав фільтрують у теп­лому вигляді через капронову сітку. У фільтраті розчиняють при перемішуванні кислоту саліцилову. Отриману однорідну масу роз­ливають у форми по 3,0г і охолоджують. Кожний шматочок пла­стиру загортають у парафінований папір та упаковують у картон­ні пенали.

Стандартизацію готової продукції проводять за якісними і кількісними реакціями на кислоту саліцилову (19—21 %),орга­нолептичними показниками, температурою плавлення.

22.1.3. КАУЧУКОВІ ПЛАСТИРІ

Каучукові, або ґумові, пластирі вперше були запро­поновані в 1888році і являють собою суміш каучуку зі смолами, лікарськими і допоміжними речовинами. Вони набули широкого розповсюдження завдяки багатьом перевагам порівняно з іншими пластирами. Каучукові пластирі тривалий час зберігають свою клейкість; до них можна додавати в значній кількості лікарські речовини, не змінюючи їхню консистенцію; вони нешкідливі для людського організму; не вступають у взаємодію з лікарськими речовинами і зручні в застосуванні.

До каучукових пластирів відносяться лейкопластир, лейко­пластир бактерицидний, мозольний «Саліпод», перцевий, гірчич­ники.

Лейкопластир (Leucoplastrum).Липкий пластир еластичний намазаний (Emplastrumadhaesivumelasticumextensum).Пластир має такий склад: каучуку натурального 25,7частини; каніфолі 20,35частини; цинку оксиду 32частини; ланоліну безводного 9,9частини; парафіну рідкого 11,3частини; неозону Д 0,75час­тини.

628

629

Технологія приготування. Лейкопластирі одержують на ос­нові каучуку простим тривалим змішуванням (протягом 6год) окремо приготовлених:

• ґумового клею (розчин у бензині каніфолі і каучуку);

• пасти протистарителів (гомогенізована суміш ланоліну з протистарителем);

• цинкової основи (гомогенізована суміш ланоліну, воску і цинку оксиду).

Виготовлена пластирна маса наноситься на рухому стрічку шифону за допомогою клеєпромазувальної (шпредінг) машини (рис. 22.1).

630

6

На заправлену стрічку опускають ніж 5,встановлюючи зазор 0,35— 0,40мм. На тканину перед ножем наносять пластирну масу з бу­нкера. При русі стрічки ніж рівномірно розподіляє лейкомасу по всій ширині тканини. Швидкість руху стрічки 7,5—8,5м/хв.

При проходженні стрічки над нагрітою плитою (температура 100—105°С) із нанесеного шару лейкомаси випаровується бен­зин, пари його відсмоктуються через трубу 6. Для більш повного випаровування бензину назустріч руху стрічки подають під тис­ком нагріте повітря. Далі стрічка через ведучий вал 4 проходить над струменем холодного повітря (4—16 °С),яке подається через отвір 8 вентилятором 7,після чого намотується на приймальний валик. По закінченні приймання стрічки на валик 2 машину ви­ключають і валики міняють місцями, повторюючи знову процес нанесення лейкомаси на тканину. Необхідний шар пластирної маси досягається в результаті 5—6 намазувань. Шар пластирної маси має бути такої товщини, щоб шматок шифону з намазаною масою розміром 5x5 см мав масу 0,64—0,65 г для шифону артикула 85.

Стрічки з валика перемотують за допомогою розмотувальних машин на картонні шпулі в рулони довжиною 1і 5,2м. Далі рулони розрізають на котушки різних розмірів.

Відсмоктані пари бензину пропускають через адсорбер, де вони поглинаються, а потім десорбуються. Регенерований бензин знову вводять у виробництво.

Лейкопластир може випускатися в дрібній розфасовці у ви­гляді смуг розміром 4x10 см і 6x10см на штапельному полотні, покритих захисним шаром целофану, по 10штук у пакеті.

У готовому пластирі визначають: рівномірність намазаного шару (на 1м² пластиру має бути не менше 120г лейкомаси); від­ривна клейкість —не менше 10кПа; кислотне число — 32...37;кількість цинку оксиду — 29...34 %.

Лейкопластир може служити основою для нанесення лікар­ських речовин. Таким, зокрема, є лейкопластир бактерицидний (Emplastrum adhaesivum bactericidum), що складається з марлевої прокладки, просоченої розчином антисептика {склад: фурацилі-ну 0,02 %; синтоміцину 0,08 %; брильянтового зеленого 0,01 % у 40 %-вому спирті етиловому), і має фіксуючу лейкопластирну стрічку. Зверху пластир покривається захисним шаром крохмальної марлі та целофаном. Пластир випускається різних розмірів.

Перцевий пластир (EmplastrumCapsici).Являє собою одно­рідну липку масу жовто-бурого кольору, своєрідного запаху, на­несену на папір або тканину, розміром 12x18, 10x18, 8x18см, а в пакет укладається по дві пари пластирів, перекладених захи­сним шаром целофану.

Застосовується як знеболювальний засіб при подагрі, артриті, радикуліті, люмбаго і відволікальний засіб при простудних за­хворюваннях.

631

У реакторі з паровою оболонкою і мішалкою готують каучу­ковий клей, який отримують розчинюючи в бензині каучук, кані­фоль і антиоксидант. Окремо готують пасту перцеву. Для цього змішують густий екстракт стручкового перцю 11 %-вого із части­ною розплавленого й охолодженого до температури 40—50 °Сла­ноліну, додають екстракт беладони густий 0,3%-вий і 0,3%-вий настойки арніки. Пасту перцеву вводять у каучуковий клей і пе­ремішують 30 хв. У реактор із перцевою пастою і каучуковим клеєм додають розчин каніфолі в бензині і перемішують 60 хв.

Для приготування борошняної основи беруть пшеничну муку, змішують із розігрітим ланоліном, маслом вазеліновим і розчином каніфолі в бензині. Цією основою ґрунтують тканинну стрічку з ма­даполаму, миткалю або ситцю, а потім наносять перцеву лейкомасу на установці УСПЛ-1. На цьому обладнанні передбачене одноразове нанесення пластирної маси і її висушування. В основу руху стріч­ки в сушильній камері покладена завиткоподібна траєкторія. Су­шарка компактна, невеликих розмірів і в технологічному циклі має три зони. У перших двох зонах використовується нагріте повітря (35—40 °Сі 65—75 °Свідповідно, швидкість руху полотна 0,8— 1м/с). У третій зоні пластир охолоджується. Довжина стрічки складає 250—300м. Загальна тривалість висушування пластирної маси 50хв. Ще більш перспективна камерно-петльова сушильна установка (рис. 22.2),що дозволяє використовувати будь-які під­кладкові матеріали (папір, нетканні матеріали). Стрічка із плас-

тирною масою 3 руха­ється, за допомогою опорних роликів 4 проходить сушильні блоки 1 і обігріваєть­ся нагрітим повітрям через газорозподільні касети 2. Пароповіт­ряна суміш надходить в адсорбер для регене­рації бензину.

Мозольний лейко­пластир «Саліпод» (Emplastrum adhaes-ivum ad clavos «Sali-podum»). До складу лейкопластиру вхо-

Puc. 22.2. Принцип роботи камерно-петлевої су- ^ДЯТЬ КИСЛОТа салІЦИ-

шильної установки лова і сірка.

Випускається у вигляді прямокутних смуг тканини розміром 6x10і 2x10см, зверху захищених целофаном.

Пластир кровоспинний «Феракрил» (Emplastrumhaemosta-ticum«Feracrylum»)являє собою стрічку лейкопластиру з про­кладкою, що складається із шарів марлі, просоченої розчином феракрилу. Феракрил — це неповна залізиста сіль поліакрилової кислоти, що має здатність утворювати згустки з білками крові.