22.1. Загальна характеристика I класифікація пластирів
Пластирі (Emplastra) — лікарська форма для зовнішнього застосування, яка прилипає до шкіри, впливає на шкіру, підшкірні тканини і в деяких випадках чинить загальну дію на організм. Це одна з найстаріших лікарських форм.
Пластирі при кімнатній температурі мають вигляд твердої маси. При температурі тіла вони розм'якшуються, а при температурі 65—100 °С —плавляться. За цих умов їх можна сплавляти з різними лікарськими і допоміжними речовинами і змішувати з порошкоподібними матеріалами. Крім того, пластирі можуть випускатися у вигляді рідин, у скляних флаконах, алюмінієвих тубах, аерозольних балонах.
Залежно від м eд и ч н о г о п pи з н а ч eн н я пластирі поділяють на епідерматичні, ендерматичні і діадерматичні.
Епідерматичні пластирі застосовують для захисту шкіри від шкідливих впливів, для закриття дефектів шкіри, зближення країв ран і фіксації пов'язок на поверхні шкіри.
Ендерматичні пластирі містять лікарські речовини, що впливають на хвору шкіру.
Діадерматичні пластирі містять лікарські речовини, що проникають через шкіру і впливають на глибоко залеглі тканини, або чинять загальну дію на організм.
Епідерматичні пластирі повинні мати добру липкість, щільно приставати до шкіри і не подразнювати її. Вони можуть не містити лікарських речовин, виступаючи як перев'язувальний матеріал. Унаслідок «парникового» ефекту епідерматичні пластирі сприяють розм'якшенню шкіри, підсилюють процеси кровообігу і розсмоктування. Ендерматичні і діадерматичні пластирі є більш м'якими за консистенцією, тому що мають забезпечити максимальне вивільнення лікарських речовин і їх проникнення на різну глибину тканини або надання резорбтивної дії.
624
625
Пластирі випускають у вигляді пластичної маси на підложці (полотно, шифон, коленкор, папір та інші); твердих пластирних мас (циліндри, бруски, плитки, палички); рідких розчинів (шкірні клеї).
До складу пластирної маси входять лікарські речовини та основа. Як лікарські речовини використовуються антибіотики, сірка, кислота саліцилова, екстракти, настойки та ін.
Пластирна основа може містити натуральні (каніфоль) і синтетичні смоли, віск, парафін, церезин, вазелін, ланолін, свинцеві солі вищих жирних кислот (свинцеве мило), жири, каучук, нітроцелюлозу, кополімери вінілпіролідону з вінілацетатом, поліме-такрилати та акрилати, леткі розчинники (ефір, бензин, етанол). До її складу входять пластифікатори (лінетол, рослинні олії, ди-бутилфталат, спирт цетиловий та інші), антиоксиданти, наповнювачі тощо.
Залежно від с к л а д у пластирі класифікують на свинцеві (свинцево-смоляні і свинцево-воскові); смоляно-воскові; каучукові; рідкі (шкірні клеї).
Технологія виготовлення пластирів залежить від того, до якої групи вони відносяться.
22.1.1. ПЛАСТИРІ СВИНЦЕВІ
Пластирі свинцеві містять у своєму складі свинцеве мило. Свинцеві мила сплавляються зі смолами, восками, лікарськими речовинами, не забруднюють одяг, стійкі при зберіганні.
Простий свинцевий пластир (EmplastrumPlumbisimplex).Однорідна тверда маса сіруватого або жовтуватого кольору, при нагріванні стає в'язкою і липкою. Препарат не повинен бути жирним на дотик і мати згірклий запах.
Застосовують як основу для приготування інших пластирів і зовнішньо при гнійно-запальних захворюваннях шкіри, фурункулах, карбункулах та ін.
Склад: плюмбуму оксиду (свинцевого глету) — 10,0г; олії соняшникової — 10,0г; свинячого жиру очищеного — 10,0г; води очищеної достатня кількість.
У хімічному відношенні пластир являє собою суміш свинцевих солей. В основі промислового способу виробництву пластиру лежить реакція омилення жирів плюмбуму оксидом у присутності води при температурі кипіння маси. Основним обладнанням є реактори емальовані або з нержавіючої сталі (виключене використання мідних і міднолуджених котлів), які мають парову оболонку та мішалку.
Приготування простого свинцевого пластиру. У реактор поміщають розраховану кількість свинячого жиру і олії соняшни-
KOBoiі сплавляють, регулюючи температуру подачею глухої пари. Об'єм реактора повинен перевищувати кількість реакційної маси не менше ніж у 4—5разів, тому що маса під час варіння сильно піниться. Свинцевий глет розтирають у дрібний порошок, просіюють через шовкове сито і змішують із двома частинами свіжопе-ревареної води очищеної. У розплавлену, але не перегріту суміш жирів додають суспензію плюмбуму оксиду у воді порціями без залишку при постійному перемішуванні і нагріванні. При цьому відбувається реакція омилення, у результаті якої утворюється жирна сіль свинцю (свинцеве мило). У хімічному відношенні свинцевий пластир являє собою суміш свинцевих солей олеїнової, пальмітинової та стеаринової кислот із значною перевагою останніх.
Процесе варіння необхідно проводити при температурі 100— 110 °Спротягом 2—3год. У процесі варіння через кожні 5 хв у реакційну масу додають невеликими порціями гарячу воду, слідкуючи за тим, щоб вона повністю не википала, про що свідчить наявність дрібнопузирчастої піни. Масу постійно перемішують, тому що реакція відбувається на межі жир — плюмбуму оксид, що мають різну густину і прагнуть розділитися. Додавання ж великих кількостей води сповільнює процес, що сприяє розшаруванню системи.
Відсутність піни при довгому нагріванні маси вказує на те, що вода википіла, і температура суміші може перевищити 110°С. Додавання чергових порцій води призводить до розбризкування маси, тому необхідно бути обережним.
У процесі варіння початковий червонуватий колір суміші поступово переходить у білувато-сірий, а під кінець варіння —у білуватий.
Варіння пластиру вважається закінченим, якщо невелика проба, вилита в холодну воду, являє собою пластичну масу, яка при розминанні не мазка і не прилипає до пальців.
Готовий пластир звільняють від гліцерину багаторазовим розмішуванням маси в теплій воді за допомогою тістомісилки, що обігрівається. Відмитий таким чином пластир знову переводять у реактор і нагрівають до 105—110 °Сдо повного видалення води. Проба висушеного свинцевого пластиру, узятого шпателем, повинна витягуватися в тонку прозору нитку. Погано висушений і недостатньо звільнений від гліцерину пластир при зберіганні стає твердим і ламким, гіркне і пліснявіє.
На якість пластиру впливає якість вихідних жирів, плюмбуму оксид не повинен містити домішок сурику (РЬ304), що майже не омилює жири. Використана вода не повинна містити карбонатів, сульфатів і вуглекислоту, що перетворюють плюмбуму оксид в плюмбуму сульфати і карбонати, які не окислюють жирів.
626
627
Стандартизація готового препарату проводиться за реакціями істинності і кількісного вмісту плюмбуму оксиду. У препараті не має бути пероксиду, плюмбуму карбонату і плюмбуму оксиду. Втрата в масі при висушуванні не повинна перевищувати 3 %.
Простий свинцевий пластир може застосовуватися самостійно, а також входити до складу інших пластирів і мазі свинцевої (діахільної).
Пластирі на основі простого свинцевого пластиру прийнято поділяти на свинцево-смоляні та свинцево-воскові.
Пластир свинцевий складний (EmplastrumPlumbicomposi-tum) —свинцево-смоляний пластир такого складу: пластиру свинцевого простого 85,0частин; каніфолі 10,0частин; масла терпентинного 5,0частин.
Свинцевий пластир і каніфоль сплавляють у реакторі з паровим обігрівом. До напівохолодженої маси при безперервному перемішуванні додають скипидар. 3отриманої маси видавлюють або викачують палички.
Застосовують як легкий подразнювальний засіб. Пластир епіліновий 4 % -вий (Emplastrum Epilini) належать до свинцево-воскових пластирів і має такий склад: епіліну цитрату 4,0 частини; пластиру свинцевого простого 51,0 частина; ланоліну безводного 20,0 частин; воску 5,0 частин; води очищеної 20,0 частин.
Однорідна липка маса світло-жовтого або буровато-жовтого кольору м'якої консистенції. Пластир не повинен мати згірклого запаху.
Застосовується як депіляційний засіб при грибкових захворюваннях шкіри.
Приготування епілінового пластиру. У реактор із паровою оболонкою і мішалкою поміщають попередньо відважені простий свинцевий пластир, віск і ланолін безводний. Суміш сплавляють при постійному перемішуванні, фільтрують у гарячому вигляді через капронову сітку. Епіліну цитрат розчиняють у відміреній кількості води, уводять у розплав і емульгують при перемішуванні до утворення однорідної маси і повного її охолодження. Готовий пластир фасують у банки з темного скла.
Стандартизацію готового продукту проводять за реакціями істинності і кількісного вмісту епіліну цитрату (3,8—4,2 %),органолептичними показниками.
Пластир «Уреапласт» (Emplastrum«Ureaplastum»)містить сечовину 20,0частин; води 10,0частин; бджолиного воску 5,0частин; ланоліну 20,0частин; свинцевого пластиру 25,0частин.
Застосовується як кератолітичний засіб при лікуванні оніхо-мікозів.
22.1.2. ПЛАСТИРІ СМОЛЯНО-ВОСКОВІ
Основами смоляно-воскових пластирів є сплави смол і воску. До їх складу можуть входити також жири і вуглеводи. Найбільш широко застосовується мозольний пластир.
Мозольний пластир (Emplastrum ad clavos) має у своєму складі: кислоти саліцилової 20,0 частин; каніфолі 27,0 частин; парафіну 26,0 частин; петролатуму 27,0 частин.
Однорідна м'яка, липка, але не в'язка маса жовтого або темно-жовтого кольору. Температура плавлення не вище 60 °С.Розплавлений пластир має характерний запах каніфолі.
Застосовується як засіб для видалення мозолей (кератолітичний засіб).
Приготування мозольного пластиру. У реактор із паровою оболонкою і мішалкою поміщають відважену кількість каніфолі, парафіну та петролатуму і сплавляють. Сплав фільтрують у теплому вигляді через капронову сітку. У фільтраті розчиняють при перемішуванні кислоту саліцилову. Отриману однорідну масу розливають у форми по 3,0г і охолоджують. Кожний шматочок пластиру загортають у парафінований папір та упаковують у картонні пенали.
Стандартизацію готової продукції проводять за якісними і кількісними реакціями на кислоту саліцилову (19—21 %),органолептичними показниками, температурою плавлення.
22.1.3. КАУЧУКОВІ ПЛАСТИРІ
Каучукові, або ґумові, пластирі вперше були запропоновані в 1888році і являють собою суміш каучуку зі смолами, лікарськими і допоміжними речовинами. Вони набули широкого розповсюдження завдяки багатьом перевагам порівняно з іншими пластирами. Каучукові пластирі тривалий час зберігають свою клейкість; до них можна додавати в значній кількості лікарські речовини, не змінюючи їхню консистенцію; вони нешкідливі для людського організму; не вступають у взаємодію з лікарськими речовинами і зручні в застосуванні.
До каучукових пластирів відносяться лейкопластир, лейкопластир бактерицидний, мозольний «Саліпод», перцевий, гірчичники.
Лейкопластир (Leucoplastrum).Липкий пластир еластичний намазаний (Emplastrumadhaesivumelasticumextensum).Пластир має такий склад: каучуку натурального 25,7частини; каніфолі 20,35частини; цинку оксиду 32частини; ланоліну безводного 9,9частини; парафіну рідкого 11,3частини; неозону Д 0,75частини.
628
629
Технологія приготування. Лейкопластирі одержують на основі каучуку простим тривалим змішуванням (протягом 6год) окремо приготовлених:
ґумового клею (розчин у бензині каніфолі і каучуку);
пасти протистарителів (гомогенізована суміш ланоліну з протистарителем);
цинкової основи (гомогенізована суміш ланоліну, воску і цинку оксиду).
Виготовлена пластирна маса наноситься на рухому стрічку шифону за допомогою клеєпромазувальної (шпредінг) машини (рис. 22.1).
630
6
На заправлену стрічку опускають ніж 5,встановлюючи зазор 0,35— 0,40мм. На тканину перед ножем наносять пластирну масу з бункера. При русі стрічки ніж рівномірно розподіляє лейкомасу по всій ширині тканини. Швидкість руху стрічки 7,5—8,5м/хв.
При проходженні стрічки над нагрітою плитою (температура 100—105°С) із нанесеного шару лейкомаси випаровується бензин, пари його відсмоктуються через трубу 6. Для більш повного випаровування бензину назустріч руху стрічки подають під тиском нагріте повітря. Далі стрічка через ведучий вал 4 проходить над струменем холодного повітря (4—16 °С),яке подається через отвір 8 вентилятором 7,після чого намотується на приймальний валик. По закінченні приймання стрічки на валик 2 машину виключають і валики міняють місцями, повторюючи знову процес нанесення лейкомаси на тканину. Необхідний шар пластирної маси досягається в результаті 5—6 намазувань. Шар пластирної маси має бути такої товщини, щоб шматок шифону з намазаною масою розміром 5x5 см мав масу 0,64—0,65 г для шифону артикула 85.
Стрічки з валика перемотують за допомогою розмотувальних машин на картонні шпулі в рулони довжиною 1і 5,2м. Далі рулони розрізають на котушки різних розмірів.
Відсмоктані пари бензину пропускають через адсорбер, де вони поглинаються, а потім десорбуються. Регенерований бензин знову вводять у виробництво.
Лейкопластир може випускатися в дрібній розфасовці у вигляді смуг розміром 4x10 см і 6x10см на штапельному полотні, покритих захисним шаром целофану, по 10штук у пакеті.
У готовому пластирі визначають: рівномірність намазаного шару (на 1м2 пластиру має бути не менше 120г лейкомаси); відривна клейкість —не менше 10кПа; кислотне число — 32...37;кількість цинку оксиду — 29...34 %.
Лейкопластир може служити основою для нанесення лікарських речовин. Таким, зокрема, є лейкопластир бактерицидний (Emplastrum adhaesivum bactericidum), що складається з марлевої прокладки, просоченої розчином антисептика {склад: фурацилі-ну 0,02 %; синтоміцину 0,08 %; брильянтового зеленого 0,01 % у 40 %-вому спирті етиловому), і має фіксуючу лейкопластирну стрічку. Зверху пластир покривається захисним шаром крохмальної марлі та целофаном. Пластир випускається різних розмірів.
Перцевий пластир (EmplastrumCapsici).Являє собою однорідну липку масу жовто-бурого кольору, своєрідного запаху, нанесену на папір або тканину, розміром 12x18, 10x18, 8x18см, а в пакет укладається по дві пари пластирів, перекладених захисним шаром целофану.
Застосовується як знеболювальний засіб при подагрі, артриті, радикуліті, люмбаго і відволікальний засіб при простудних захворюваннях.
631
У реакторі з паровою оболонкою і мішалкою готують каучуковий клей, який отримують розчинюючи в бензині каучук, каніфоль і антиоксидант. Окремо готують пасту перцеву. Для цього змішують густий екстракт стручкового перцю 11 %-вого із частиною розплавленого й охолодженого до температури 40—50 °Сланоліну, додають екстракт беладони густий 0,3%-вий і 0,3%-вий настойки арніки. Пасту перцеву вводять у каучуковий клей і перемішують 30 хв. У реактор із перцевою пастою і каучуковим клеєм додають розчин каніфолі в бензині і перемішують 60 хв.
Для приготування борошняної основи беруть пшеничну муку, змішують із розігрітим ланоліном, маслом вазеліновим і розчином каніфолі в бензині. Цією основою ґрунтують тканинну стрічку з мадаполаму, миткалю або ситцю, а потім наносять перцеву лейкомасу на установці УСПЛ-1. На цьому обладнанні передбачене одноразове нанесення пластирної маси і її висушування. В основу руху стрічки в сушильній камері покладена завиткоподібна траєкторія. Сушарка компактна, невеликих розмірів і в технологічному циклі має три зони. У перших двох зонах використовується нагріте повітря (35—40 °Сі 65—75 °Свідповідно, швидкість руху полотна 0,8— 1м/с). У третій зоні пластир охолоджується. Довжина стрічки складає 250—300м. Загальна тривалість висушування пластирної маси 50хв. Ще більш перспективна камерно-петльова сушильна установка (рис. 22.2),що дозволяє використовувати будь-які підкладкові матеріали (папір, нетканні матеріали). Стрічка із плас-
тирною масою 3 рухається, за допомогою опорних роликів 4 проходить сушильні блоки 1 і обігрівається нагрітим повітрям через газорозподільні касети 2. Пароповітряна суміш надходить в адсорбер для регенерації бензину.
Мозольний лейкопластир «Саліпод» (Emplastrum adhaes-ivum ad clavos «Sali-podum»). До складу лейкопластиру вхо-
Puc. 22.2. Принцип роботи камерно-петлевої су- ДЯТЬ КИСЛОТа салІЦИ-
шильної установки лова і сірка.
Випускається у вигляді прямокутних смуг тканини розміром 6x10і 2x10см, зверху захищених целофаном.
Пластир кровоспинний «Феракрил» (Emplastrumhaemosta-ticum«Feracrylum»)являє собою стрічку лейкопластиру з прокладкою, що складається із шарів марлі, просоченої розчином феракрилу. Феракрил — це неповна залізиста сіль поліакрилової кислоти, що має здатність утворювати згустки з білками крові.
- 1.1. Поняття «фармацевтична технологія» та її основні завдання
- 1.2. Короткі історичні відомості про розвиток промислового виробництва ліків
- 1.3. Біофармація як новий теоретичний напрям
- 1.4. Принципи класифікації лікарських форм
- 2.1. Умови промислового випуску лікарських препаратів
- 2.2. Загальні принципи організації фармацевтичного виробництва
- 2.3. Терміни I визначення
- 2.4. Нормативно-технічна документація у промисловому виробництві ліків
- 2.5. Матеріальний баланс
- 2.6. Основні положення gmp
- 3.2. Теоретичні основи процесу розчинення
- 3.3. Типи розчинення
- 3.4. Теорія гідратації
- 3.5. Способи обтікання частинок рідиною
- 3.6. Характеристика розчинників
- 3.7. Водні розчини
- 3.8. Спиртові розчини
- 3.9. Гліцеринові розчини
- 3.10. Олійні (масляні) розчини
- 4.1. Класифікація I технологія виготовлення сиропів
- 4.1.1. Смакові сиропи
- 5.2. Особливості екстрагування рослинної сировини 3 клітинною структурою
- 5.3. Стадії процесу екстрагування I їх кількісні характеристики
- 5.4. Основні чинники впливу
- 5.6.2. Стандартизація
- 5.9. Екстракти-концентрати
- 6.1. Методи одержання ефірних масел
- 6.2. Визначення якості ефірних масел
- 7.2. Рослинні біологічно активні речовини, способи їх виділення
- 8.2. Розділення бар за допомогою мембран
- 8.4. Адсорбційно-хроматографічні методи
- 8.5. Гель-фільтрація
- 8.6. Гідрофобна хроматографія
- 8.9. Кристалізація
- 8.10. Екстракція в системах рідина—рідина
- 8.11. Одноступінчаста екстракція
- 9.1. Глибинне суспензійне культивування
- 9.2. Промислове виробництво бар 13 культури клітин рослин
- 10.1. Біогенні стимулятори, їхні властивості та умови продукування
- 10.2. Сучасні відомості про хімічну природу біогенних стимуляторів
- 10.3. Біогенні препарати рослинного походження
- 10.4. Біостимулятори тваринного походження
- 10.6. Стандартизація препаратів біогенних стимуляторів
- 10.7. Препарати 13 свіжих рослин
- 10.8. Способи одержання соків 13 свіжої рослинної сировини
- 10.9. Згущені соки
- 10.10. Сухі соки
- 10.11. Екстракційні препарати 13 свіжих рослин
- 11.1. Препарати підшлункової залози
- 11.3. Препарати гіпофіза
- 12.1. Виробництво ферментів 13 сировини тваринного походження
- 12.2. Виробництво ферментів 3 рослинної сировини
- 12.3. Виробництво фармацевтичних препаратів на основі мікробіологічного синтезу. Ферменти
- 13.1. Класифікація зборів
- 13.2. Приготування зборів
- 13.3. Окрема технологія зборів
- 13.4. Порошки (pulveres)
- 13.5. Технологія порошків
- 13.6. Окрема технологія I номенклатура порошків
- 14.2. Характеристика таблеток
- 14.3. Класифікація таблеток
- 14.4. Властивості порошкоподібних лікарських субстанцій
- 14.5. Основні групи допоміжних речовин у виробництві таблеток
- 14.6. Технологічний процес виробництва таблеток
- 14.7. Типи таблеткових машин
- 14.8. Чинники, що впливають на основні якості таблеток — механічну міцність, розпадання I середню масу
- 14.9. Вплив допоміжних речовин I виду грануляції на біодоступність лікарських речовин 13 таблеток
- 14.11. Формовані (тритураційні) таблетки
- 14.16. Гранули. Мікродраже. Спансули. Драже
- 15.1. Будова мікрокапсул
- 15.2. Характеристика оболонок мікрокапсул
- 15.4. Стандартизація мікрокапсул
- 15.5. Лікарські форми, одержані на основі мікрокапсул
- 16.1. Сучасна класифікація I загальна характеристика
- 16.2. Характеристика основних I допоміжних речовин
- 16.3. Виробництво желатинових капсул
- 16.4. М'які желатинові капсули
- 16.5. Тверді желатинові капсули
- 16.7. Контроль якості
- 16.8. Ректальні желатинові капсули
- 16.9. Чинники, що впливають на біологічну доступність лікарських речовин у желатинових капсулах
- 17.1. Промислове виробництво суспензій I емульсій
- 17.2. Оцінка ефективності перемішування
- 18.1. Загальні відомості
- 18.2. Сучасні вимоги до мазей
- 18.3. Вимоги до мазевих основ
- 18.4. Класифікація мазевих основ
- 18.5. Технологія виготовлення мазей на фармацевтичних підприємствах
- 18.8. Зберігання
- 19.1. Загальна характеристика. Класифікація. Вимоги
- 19.2. Створення умов для виробництва стерильної продукції
- 19.3. Промислове виробництво первинних упаковок для стерильної продукції
- 19.4. Підготовка посудин до наповнення I пакувальних матеріалів
- 19.4.1. Підготовка ампул до наповнення
- 19.5. Вимоги до вихідних речовин
- 19.7. Розчинники для стерильних
- I асептично виготовлених лікарських
- 19.11. Виробництво за асептичних умов
- 19.13. Методи контролю якості парентеральних лікарських засобів
- 19.14. Маркування I пакування
- 20.1. Класифікація очних лікарських форм та вимоги до них
- 20.2. Очні краплі
- 20.3. Проблеми виробництва очних крапель в оптимальній упаковці
- 20.6. Очні вставки
- 20.7. Очні спреї
- 20.8. Контроль якості очних лікарських форм
- 20.9. Особливості технології виготовлення очних ліків
- 21.1. Визначення. Загальні властивості
- 21.3. Способи одержання супозиторіїв
- 21.5. Перспективи розвитку ректальних лікарських форм
- 22.1. Загальна характеристика I класифікація пластирів
- 22.2. Гірчичники
- 23.1. Історія створення. Переваги I вади
- 23.2. Характеристика I класифікація лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- 23.3. Контейнери I клапанно- розпилювальні пристрої
- 23.4. Пропеленти, які застосовуються для створення лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- 23.7. Виготовлення контейнерів. Способи наповнення їх пропелентом
- 23.8. Стандартизація та умови
- 23.9. Нові упаковки для лікарських засобів, що знаходяться під тиском
- 24.1. Особливості технології лікарських форм для дітей
- 24.3. Склад I технологія лікарських форм для дітей
- 25.2. Види споживчої тари для різних лікарських форм
- 26.1. Нові лікарські форми. Загальна характеристика та класифікація
- 26.2. Пероральні терапевтичні системи
- 26.3. Трансдермальні терапевтичні системи
- 26.4. Очні терапевтичні системи
- 26.5. Внутрішньопорожнинш терапевтичні системи
- 26.8. Системи 13 спрямованою доставкою лікарських речовин
- 26.9. Прогнозування розвитку лікарських форм
- Глава 1.Загальні питання технології ліків заводського
- Глава 6. Ефірні масла (є.В.Гладух) 127
- Глава 7. Максимально очищені препарати (новогаленові) і препарати індивідуальних речовин (л. I. Богуславська) 139
- Глава 8. Способи очищення біологічно активних речовин (бар) рослинного, тваринного походження, одержаних на основі біосинтезу (л.І.Богуславська) 173
- Глава 9. Виробництво препаратів з культури тканин і рослинних клітин (л. I. Богуславська, д.В.Рибачук) 20°
- Глава 10. Препарати біогенних стимуляторів. Препарати із свіжої рослинної сировини (л. M. Хохлова, b.I. Чуєшов) 215
- Глава 11. Препарати гормонів (л.М.Хохлова, b.I. Чуєшов).... 238
- Глава 12. Препарати ферментів (л.І.Богуславська,
- Глава 14. Таблетки (є.В.Гладух,п.Д.Пашнєв) 305
- Глава 20. Очні лікарські засоби (л. M. Хохлова, I. В. Сайко) .... 577
- Глава21. Супозиторп(о.О.Ляпунова) 608
- Глава22. Пластирі.Гірчичники (о.О.Ляпунова) 625
- Глава 23. Лікарські засоби, що знаходяться під тиском
- Глава 24. Лікарські форми для дітей
- Глава 25. Тара й упаковка (і.В.Сайко, л.М.Хохлова) 670
- Глава 26. Досягнення фармацевтичних технологій в галузі створення нових готових лікарських препаратів (b.I. Чуешов) 691