logo search
ЧУЕШОВ

1.4. Принципи класифікації лікарських форм

Лікарські форми як один із необхідних елементів лікування пройшли складний і тривалий шлях розвитку, при цьому одні зникали або видозмінювалися, інші — з'являлися. Раціонально підібрані фармакологами лікарські форми дозволя­ють максимально використовувати лікувальну дію препаратів при мінімальних побічних ефектах.

Існує кілька загальноприйнятих класифікацій лікарських форм, в основу яких покладено різні принципи: агрегатний стан речовин, шляхи введення, способи застосування та ін. Наприклад, беручи до уваги шляхи введення, розрізняють лікарські форми:

10

11

—ректальні —супозиторії, мазі, капсули, аерозолі, піни, роз­чини, суспензії, емульсії, мікроклізми;

У практичній діяльності дуже поширений поділ лікарських форм: на загальної дії (пероральні, сублінгвальні, ін'єкційні та деякі види аерозолей, перкутанних і ректальних форм) і місцевої дії (нашкірні, деякі види ректальних форм та аерозолей).

Однак віднесення лікарської форми до тієї або іншої групи тільки за класифікаційною ознакою не дає повної уяви про всі її особливості чи терапевтичні можливості.

Розвиток біофармацевтичних досліджень та прогрес у галузі фармацевтичної технології, особливо в другій половині XXсто­ліття, а також вимоги медицини до підвищення ефективності лі­ків уносять свої корективи в розподіл їх на класифікаційні гру­пи. Найбільш прийнятна сучасна класифікація лікарських форм має враховувати три основні чинники: фізико-хімічні властивос­ті, особливості методів виготовлення та біологічну функцію (при­значення) лікарських форм.

Призначення лікарських форм має вирішальне значення, оскі­льки оптимальний вибір і відповідний шлях уведення ліків в ор­ганізм хворого здебільшого визначають хімічну ефективність ліку­вання. Тому з медичної, споживчої точки зору розподіл лікарських форм на групи залежно від шляху введення є найкращим.

Я. I. Хаджай запропонував класифікацію вітчизняних лікар­ських форм, що об'єднує шлях уведення і належність до класів лікарських форм. Класифікацію подано у вигляді двофакторної таблиці (табл. 1.1), в якій автор визначив п'ять шляхів уведення лікарських форм:

  1. у шлунок (усередину);

  2. ін'єкції, вливання, імплантації;

  3. інгаляції;

  4. уведення в порожнини тіла, що сполучаються із зовнішнім середовищем (порожнини рота, носа, вуха, прямої кишки, уретри та піхви);

5)нанесення на шкіру та слизову оболонку, у тому числі в око. У цій таблиці також зазначено шість класів лікарських форм:

  1. порошки та збори;

  2. таблетки, драже, гранули;

  3. капсули;

  4. рідини;

  5. системи з пластичним або твердим дисперсійним середо­вищем;

  6. макромолекулярні терапевтичні системи.

12

Ця класифікація внаслідок застосування двох ознак дає лі­карській формі повнішу характеристику, однак вона не позбавле­на вад, тому що недостатньо враховує останні досягнення фарма­ції, зокрема створення систем доставки ліків.

Раціональність підходу до класифікації лікарських форм за шляхом уведення і терапевтичним призначенням підтверджуєть­ся появою нових лікарських форм, що за традиційними принци­пами важко віднести до будь-якої із запропонованих груп.

1.5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

Перспективи розвитку фармацевтичної технології тісно пов'язані із науково-технічним прогресом. На підставі новіт­ніх наукових відкриттів створюються принципово нові, більш досконалі технологічні процеси, що різко підвищують продуктив­ність праці та поліпшують якіеть готової продукції. Технології впливають на майбутні економічні показники виробництва, ви­магають розробки малоопераційних, ресурсозберігаючих і безвід­хідних процесів, їх автоматизації, максимальної механізації та комп'ютеризації.

Для прогнозування й оптимізації технологічних процесів ус­пішно застосовується математичне планування експерименту, що надійно увійшло в технологічну науку та практику. Цей метод дозволяє одержувати математичні моделі, що пов'язують пара­метр оптимізації з чинниками впливу на нього і дає можливість заздалегідь виявляти оптимальні технологічні режими.

Отже, технологія одержала сучасні методи моделювання оп­тимальних кінцевих результатів із найменшими витратами, що є прикладом того, як наука перетворюється на безпосередню продук­тивну силу.

Завдяки зростанню ролі та можливостей нових технологій ско­рочуються терміни від виникнення ідей, перших результатів нау­кових досліджень до їх реалізації у промисловому виробництві.

Розвиток фармацевтичної технології визначається вимогами сучасної фармакотерапії, що передбачає створення таких лікар­ських препаратів, які були б максимально ефективними з ліку­вальної точки зору при мінімальному вмісті лікарської субстанції і відсутності побічної дії. В основу вирішення цього завдання по­кладено принципи біофармації, що ґрунтуються на оптимально­му доборі складу і виду лікарської форми та використанні опти­мальних технологічних процесів. Цим пояснюється значне поширення і поглиблення біофармацевтичних досліджень у бага­тьох країнах.

Однак вивчення біофармацевтичних аспектів одержання і при­значення лікарських препаратів, визначення «шляху» лікарських засобів в організмі —це лише перший крок сформульованого за­вдання. Подальші зусилля мають бути спрямовані на реалізацію отриманих результатів у процесі виробництва й застосування лі­карських препаратів з метою ліквідації певних вад — короткого терміну дії; нерівномірного надходження лікарських речовин у па­тологічний осередок; відсутності вибіркової дії; недостатньої ста­більності тощо.

До першорядних проблем фармацевтичної технології варто віднести підвищення розчинності важкорозчинних речовин у воді та ліпідах; збільшення стабільності гомогенних і гетерогенних лікарських систем; продовження часу дії лікарських препаратів; створення ліків спрямованої дії із заданими фармакокінетичними властивостями.

Доречно відзначити й необхідність вивчення і використання у фармацевтичній технології останніх досягнень колоїдної хімії та хімічної технології: нові способи диспергування, успіхи фізи-ко-хімічної механіки, колоїдної хімії та хімії полімерів, застосу­вання нестехіометричних сполук, мікрокапсулювання, нові спо­соби сушіння, екстракції та багато іншого.

Цілком очевидно, що вирішення цих та інших завдань, які сто­ять перед фармацевтичною технологією, вимагає розробки нових способів виробництва та аналізу ефективності лікарських препара­тів, використання нових критеріїв її оцінки, а також вивчення можливостей запровадження отриманих результатів у практичну фармацію та медицину.

14

—створенням значного асортименту суворо стандартизованих допоміжних речовин;

— наявністю мобільної машинобудівної промисловості, що ви- ускає сучасне високопродуктивне устаткування;

— проведенням соціальних досліджень та інформуванням про нові препарати лікарів і споживачів.

Промислове виробництво передбачає серійний масо­вий випуск готових лікарських препаратів за стандартними про­писами.

В основу фармацевтичного виробництва покладено широке використання машин, апаратів, потокових механізованих і авто­матизованих ліній.

Особливістю виробництва ліків є профілізація його в межах галузі, тобто створення спеціалізованих підприємств з випуску обмеженої кількості типів продукції. Так, ФК «Здоров'я» (Хар­ків) спеціалізується на таблетованих та ін'єкційних препаратах; «Галичфарм» (Львів) випускає мазі, таблетки; на інших хіміко-фармацевтичних підприємствах виготовляють м'які лікарські форми й т. д.

Спеціалізація підприємств дозволяє сконцентрувати увагу на розробці і впровадженні у виробництво новітніх досягнень науки і практики та удосконалювати якість продукції.

Виробництво готових лікарських засобів у всьому світі постій­но розвивається і щорічно зростає більш як на 10 %.Щороку на світовий ринок надходить від 35до 61нових препаратів. Це за­безпечується великими витратами на науково-дослідні й дослід­но-конструкторські роботи —у середньому вони складають 12,6— 19,2 %від вартості продукції, що випускається.

Розвиток фармацевтичної промисловості стимулюється таки­ми заходами держави та фірм: